За нормами німецького звичаєвого права, сільську громаду очолював війт, якого призначав власник поселення. Свою посаду війт міг передавати в спадок. З розвитком міст і міського самоврядування посада війта ставала виборною. Мешканці міст звільнили себе від суду феодала й самостійно здійснювали врядування господарством. Для допомоги війту обирався колегіальний орган — магістрат, куди мав право бути обраним кожен з ремісників чи купців, що мав міське право «jus civile».
Право встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. Воно не мало поширення на жінок, бідняків, незаконно народжених та юдеїв.
Для території Славутчини переломним стало саме XVII століття. Станом на той момент місцевість входила до складу володінь князів Заславських. Довгий період всі поселення (села) регіону зосереджувались навколо єдиного міського центру, яким до середини XVI століття було місто Заслав (нині – Ізяслав).
Починаючи з другої половини XVI століття, за схваленням князів-власників починають засновуватись нові містечка: Білогородка (1545), Судилків (1570), Новий Заслав (1579), Красний Корець (1596). Незабаром ці містечка стають центрами округ, навколо яких виникають все нові і нові населені пункти.
В зв’язку з вигідним географічним положенням і для розвитку в своїх володіннях торгівлі і промислів, Юрій Заславський прийняв рішення видати локаційний привілей на заснування на місці існуючого поселення містечка Славутина. 23 квітня 1633 року був підписаний документ наступного змісту:
«Юрій Князь з Острога на Заславлі Заславський. Уродженому пану Авелю Тошковському, моєму слузі, даю цей лист, Моєю Рукою власною підписаний і печаткою стверджений, на осадження міста Славутина на землях моїх Новозаславських. Даю тим людям, які це місто на помешкання обирати будуть і громадитися, волі на двадцять повних років, яким вільно буде Правом Магдебурзьким судитися. А людям усілякого купецтва, ремесла, а також господарств, що мають до того Міста Мого громадитися, вільно їм буде усіляких пожитків пристойних собі отримувати. Випалювати горілку з сухого дерева, що впало, а також шинкувати для достатку свого, аж до закінчення згаданих 20 років. На це даю тому Слузі Моєму, Пану Авелю Тошковському, цей Мій лист. Видано в замку Моїм локаційнім, 23 квітня 1633 року».
Заснування села Воля Деражнянська, на базі якого пізніше й постала Славута, датується приблизно кінцем XVI століття. Офіційним осадником містечка був Авель Тошковський. Саме він під покровительством князя Юрія Заславського розпочинає активний етап розбудови населеного пункту.
В першій половині ХVII ст. містечко Славутин розміщувалося на невеликій території, котру омивали русла річок, було оточене земляними валами, глибокими ровами з водою та загороджене частоколом. До середини XVIII ст. Славута залишалася маленьким провінційним містечком з князівським замком та міськими укріпленнями і майже нічим не відрізнялася поміж містечок Заславщини, проте продовжувала розвиватися.
В 1637 році в місті, крім ринкової площі налічувалося іще 4 вулиці, міські мури з 8 баштами, а кількість мешканців становила 1320 осіб. Слід зазначити, що місцевість постійно зазнавала татарських набігів, внаслідок чого неодноразово спалювались населені пункти, Славутин також зазнавав суттєвих втрат.
Надання місту права управління Магдебурзьким Правом передбачало отримання містечком привілеїв, серед яких – проведення щотижневих торгів та річних ярмарків, огородження міста муром та будівництво фортифікаційних споруд.
Однак, поряд з привілеями на міщан накладалися й повинності. Вони зобов’язані були підтримувати у доброму стані панські млини, що розташовувалися вздовж річок, ремонтувати будівлі та греблі тощо. Магдебурзьке право вносило в життя міст певну його організацію, надавало певну свободу міщанам, впорядкування повинностей, просторовий порядок забудови тощо. Торгівля досягала значного розвитку.
В 1754 році, за клопотанням Сангушків, король Польщі Август ІІІ видає повторну грамоту про надання Славуті та деяким містечкам поблизу Магдебурзького права. Славуті підтверджується статус міста.
Сьогодні Славута — місто в Шепетівському районі Хмельницької області України, адміністративний центр Славутської міської територіальної громади. Статус міста обласного значення – з 1979 року.
