Раніше за українські ліси відповідав центральний орган галузі – Державне лісове агентство України зі своїм представництвом у кожній області – управлінням лісового та мисливського господарства. Постанова Кабміну, прийнята у вересні 2022 року, цю структуру реорганізувала. Відтепер йдеться про 9 міжрегіональних офісів лісового та мисливського господарства. Всі ж держлісгоспи, окрім військових, об’єднали в єдине державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство “Ліси України” з дев’ятьма регіональними офісами. Перша структура відповідатиме за впровадження державної політики та видачу дозвільних документів, друга – за господарювання. Посадовці в якості основної мети такої реформи визначили формування європейської моделі управління лісами, прозорості лісозаготівлі, збільшення лісистості.
Реформи в Україні майже завжди починаються зі зміни структури чи назв (пригадаймо трансформацію Генеральної прокуратури в Офіс Генерального прокурора, наприклад), а в результаті виключно цим і закінчуються. Тож чи вплине ця реформа на найбільші проблеми в лісовій галузі, серед яких – незаконні рубки? Чи, можливо, вона взагалі змінить режим доступу громадян до лісів? Ми взялися розібратися в цій темі глибше, проаналізували різні джерела, а заразом поговорили з начальником Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Павлом Золотим, директором Подільського лісового офісу Василем Гончаром та керівником експертного відділу громадської організації “Українська природоохоронна група” Петром Тєстовим.
Лісів на Хмельниччині замало
Ліси на Хмельниччині займають площу у понад 280 тисяч гектарів області і відсоток лісистості тут складає 12,9%. Це на 3% нижче, ніж в середньому по Україні. Основна причина – Хмельницька область завдяки рельєфу, клімату та типу ґрунту приваблива для ведення сільського господарства. Фактично протягом десятиліть тут жертвували лісом заради аграрного бізнесу.
Утім, це лише приблизні й, вірогідно, застарілі дані, уточнити і оновити які покликана Національна інвентаризація лісів, що триває нині.
“Ця інвентаризація здійснюється вибірково статистичним методом. Тобто фахівці не виїжджають на всі ділянки. Вони за допомогою комп’ютерних програм та супутникових знімків обирають певну вибірку – умовно кожну соту ділянку лісу, і їздять тільки туди, а потім екстраполюють дані в загальних масштабах. Ця інвентаризація, яку проводять і під час воєнного стану, дасть загальну картину, але не зможе відповісти на питання, скільки лісів у конкретній громаді”, – розповідає керівник експертного відділу громадської організації “Українська природоохоронна група” Петро Тєстов.
Паралельно триває ще один процес – лісовпорядкування. За нього відповідає державне проєктне лісовпорядне виробниче об’єднання “Укрдержліспроект”.
“Територію кожного лісгоспу обходять, знімають характеристики, виготовляють проєкти. Хмельницька область у 2021-2022 році цей процес мала завершити”, – каже Петро Тєстов.
Лісовпорядкування необхідне для визначення ресурсного потенціалу лісів та планування ведення лісового господарства. До прикладу, у Польщі, на яку часто орієнтуються в Україні, лісогосподарства всіх форм власності мають планувати свою діяльність на 10 років вперед. Це потрібно для ефективного використання та відтворення лісових ресурсів. В Україні лісовпорядкування наразі гальмує велика війна.
“Процес затримується, оскільки державна установа, яка цим займається, розташована в Ірпені. Вона спочатку зупинила діяльність, а зараз знову почала збирати дані”, – пояснює начальник Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Павло Золотий.
Ще до повномасштабної війни в Україні розширилися можливості збору інформації про ліс. Наприклад, почали проводити аналіз різноспектральних космічних знімків, які визначають “маску” лісу.
“Програмне забезпечення визначає межі територій, вкритих деревами, формує контури лісових насаджень. Космічне знімання дало можливість визначити площу та стан самозаліснених ділянок. Якби не війна, ми б вже мали повну електронну карту українських лісів із постійним оновленням даних”, – каже директор Подільського лісового офісу Василь Гончар.
Хоча точних даних немає, все одно очевидно: лісів на Хмельниччині замало. За словами Павла Золотого, ідеально було б засадити площу, яка дорівнює третині вже наявної в області території з лісом.
“Цей ідеальний показник визначили науковці. Ще у 2002 році ми робили розрахунки: щоб досягти оптимальної лісистості в області, потрібно висадити 85 тисяч гектарів лісу. Щоправда, по деяких громадах лісистість у нас вище від ідеального показника. Це території колишніх Шепетівського, Полонського, Летичівського, Деражнянського районів. А от у Волочиському та Теофіпольському – лісистість треба підвищувати усемеро”, – зауважує Павло Золотий.
Заробляти на лісі – довготривалий процес
Власне, про методи збільшення лісистості посадовці говорять з року в рік приблизно одне і те ж: до прикладу, що треба насаджувати дерева на деградованих та малопродуктивних землях. Проте раніше не існувало механізму консервації таких ділянок. Тепер Кабмін затвердив Постанову із правилами консервації. За процес пошуку земель для заліснення відповідає Подільський лісовий офіс. Його фахівці знаходять такі ділянки, звертаючись до тергромад.
“Хронологія така: після того, як нам офіційно передали ділянку, ми сплачуємо земельний податок тергромаді. А там не мала сума – 0,1% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки по відповідному регіону. Тому тут з усіх боків плюси: буде ліс рости з поглинанням вуглекислого газу й виділенням кисню, а тергромада отримуватиме кошти, за те, що лісове господарство користується цими землями. Проте тергромади дають такі ділянки з великою неохотою. Вони загалом до цього ставляться флегматично”, – каже Василь Гончар.
Деградованими можуть вважатися не лише землі після землетрусів, зсувів та інших природних явищ, а й внаслідок людської діяльності. Зокрема, через виснажливе господарювання аграріїв близько 20% орних земель України охопила ерозія. Такі землі можуть бути законсервовані територіальними громадами для залуження або заліснення. Проте громади віддавати землі для консервації часто не поспішають.
“Це не такий процес – “давай і все”. Це величезні території, які треба обстежувати. А для громади все ж економічно вигідніше надавати такі землі сільгоспвиробникам. На лісі також можна заробляти. Але ліс – це довготривалий процес. Наприклад, у 20-річному лісовий ресурс не заготовляється. В 30-річному лісі з’являється перша продукція для реалізації. Але витрати на її заготівлю перевищують саму реалізацію. З 40-річного віку лісокристувач починає платити рентну плату в тергромаду за проведення лісогосподарських заходів”, – пояснює Павло Золотий.
Земельний податок і рента – різні податкові зобов’язання. Перше спрямований на фінансове забезпечення місцевої громади, а друге – це компенсація вартості природного ресурсу його конституційному власнику (народові України). Земельний податок за ділянку з лісом нижчий, ніж для ділянки, де ведеться сільське господарство.
Серед ймовірних підводних каменів консервації земель можна назвати позбавлення дрібних фермерів заробітку. Адже господарське використання таких ділянок, крім передбаченого у проєкті консервації, стає неможливим протягом тривалого часу.
Намір консервувати землю під заліснення може бути оскаржений, що і відбулося на Хмельниччині у 2018 році: тоді Летичівський райсуд підтримав позов власниці земельних ділянок. За словами Петра Тєстова, така ситуація можлива по ділянках, які передавали на заліснення без належно оформленої документації.
“Проблеми виникають по старим ділянкам. Зараз із цим трохи краще. Ділянки, які тепер передають під консервацію, вже з конкретними кадастровими номерами, тому таких ситуацій буде менше, – вважає Петро Тєстов.
Хто вони – лісокористувачі Хмельниччини?
Значну частку лісокористувачів області складають ті структури, які ми звикли називати державними лісгоспами. Нині ці лісгоспи реорганізували у філії у структурі Подільського лісового офісу. Їх у нього 16, половина з яких – це лісові господарства Хмельниччини: Кам’янець-Подільське, Ізяславське, Летичівське, Славутське, Старокостянтинівське, Хмельницьке, Шепетівське та Ярмолинецьке. Решта філій розташовані на території Чернівецької та Тернопільської областей. Сам же Подільський лісовий офіс підпорядковується державному підприємству “Ліси України”.
Насправді ж лісокористувачі Хмельниччини – це далеко не лише філії (колишні держлісгоспи) у структурі ДП “Ліси України”. Є й інші державні підприємства, які, утім, перебувають у зоні впливу інших структур.
До прикладу, державні підприємства “Дослідне господарство “Проскурівка” та “Дослідне Господарство “Зоря” Інституту Сільського Господарства Західного Полісся” – у сфері впливу Національної академії аграрних наук України. А Шепетівський військовий лісгосп – Міністерства оборони України. До окремої категорії можна віднести національні природні парки і регіональні ландшафтні парки. Окрім того, на Хмельниччині лісом користується Замкова виправна колонія №58 та є один приватний ліс.
Найбільша ж частка лісокористувачів області поза межами впливу ДП “Ліси України” та Держлісагентства це комунальні лісгоспи. Їх, за словами Павла Золотого, на Хмельниччині наразі понад 30.
“Різні комунальні лісокористувачі мають різну площу лісів у користуванні. Наприклад, на Деражнянщині є підприємство, в якого 16 тисяч гектарів лісу, а на Ізяславщині – 16 лісокористувачів мають 4 тисячі гектарів”, – коментує посадовець.
Манеру господарювання комунальних лісгоспів описує Василь Гончар на прикладі Чернівеччини. Натомість відповіді на питання щодо діяльності подібних підприємств на Хмельниччині посадовець уникає.
“Наприклад, по Чернівецькій області ми прийняли комунальні ліси ще з 2014 року. Там була одна велика проблема – часті самовільні рубки. Вони заготовляли ту ж деревину, що і державні лісгоспи, але з цих коштів вони не були спроможні отримати ніякого толку. Тобто через неналежне ведення господарської діяльності не могли нічого інвестувати, придбати нову техніку. Вони як працювали у радянському союзі, так у ньому і залишилися. До того ж у цих підприємств не оформлені речові права на землю”, – зазначає Василь Гончар.
Павло Золотий основною проблемою комунальних лісгоспів вважає відсутність контролю за їхньою діяльністю.
“У державних підприємствах аналізуються лісосіка, залучення капітальних інвестицій, координується цінова політика. Комунальне підприємство підпорядковується тільки органу місцевого самоврядування”, – каже Павло Золотий.
А от Петро Тєстов відзначає, що у комунальних лісгоспах господарюють дуже по-різному і не скрізь з порушеннями.
“Залежить від області. У Житомирській, наприклад, і державні, і комунальні лісгоспи працюють однаково. У Шепетівському районі Хмельниччини, окрім державного, є і комунальний. Він діє по повному бєспрєду: не визнає природно-заповідний фонд, на території лісгоспу велика кількість самовільних рубок”, – коментує Петро Тєстов.
Які ж правопорушення зафіксували торік у лісах Хмельниччини? Відповідь про це нам надали в Держекоінспекції в області. Однак, за словами її речниці Наталії Сологуб, в установі не збирають інформацію про те, на території підприємств якої форми власності зафіксовані порушення. Тому зрештою складно зробити однозначний висновок, чи впливає форма власності підприємства на манеру господарювання.
Суттєве ж скорочення виявлених правопорушень у 2022 році можна пояснити мораторієм на позапланові перевірки. З одного боку, така заборона сприяла зменшенню тиску на бізнес, з іншого – вивела з-під контролю державних органів багато сфер, зокрема і навколишнє середовище. Тому в грудні деякі перевірки Кабмін таки дозволив. Проте для того, аби до цього процесу долучилися контролюючі органи, потрібне звернення фізичних осіб.
Що далі?
Державне агентство лісових ресурсів України підготувало законопроєкт, згідно з яким усі українські ліси мають перейти під єдине державне управління, тобто у зону впливу ДП “Ліси України”. Поки що законопроєкт на обговоренні у Верховній Раді. На думку Петра Тєстова, реорганізацію відповідальних за ліс структур варто було б проводити вже після ухвалення закону, а не навпаки, як відбувається зараз.
“Спочатку досягли б консенсусу під час публічних обговорень законопроєкту. І вже після того, як Верховна Рада прийняла б відповідний закон, проводили б організаційну реформу на рівні Держлісагентства. А так, виходить, воза поставили поперед коня. Бо спочатку зробили об’єднання на рівні організаційному. І лише потім почали реєструвати законопроєкт, який має це все регулювати”, – вважає Петро Тєстов.
У громадах на ситуацію відреагували болісно, Асоціація міст України вже навіть звернулася з цього приводу до Уряду, називаючи проєкт неконституційним. Петро Тєстов пояснює – громади очікувано не хочуть втрачати вплив на ліси, оскільки для них це дуже вагомий ресурс. Проте все одно вважає такі зміни доцільними.
“Правильне управління лісом вимагає значної кількості коштів. Звісно, якщо думати не тільки про те, щоб зрубати зараз, аби швидко заробити. Я слабо уявляю, що якісь громади, окрім найбагатших, могли б ефективно утримувати лісгоспи”, – зазначає експерт.
Ефективним менеджером, за думкою Кабміну, має стати і новостворене ДП “Ліси України”, яке в подальшому планують перетворити на акціонерне товариство. За словами Петра Тєстова, це може стати причиною проблем.
“Ліс не у власності, а в постійному користуванні лісгоспів. А розпорядження землями лісогосподарського призначення здійснюють обласні адміністрації. Тому формально ліс не буде приватизований. Питання доступу у ліси закріплене у Лісовому кодексі, де написано, що громадяни мають право вільно перебувати в державних та комунальних лісах. Але є інший ризик. Це публічне акціонерне товариство може певним деревообробникам продавати деревину за найвигіднішими цінами. А для решти зробити так, щоб вони не могли за такою ціною купити. Тобто є ризики з точки зору фінансових потоків, що вони йтимуть не повз держбюджет, а повз тих людей, які контролюватимуть акціонерне товариство”, – каже Петро Тєстов.
Висновки
Реформування лісової галузі в Україні давно на часі. Воно має усунути прогалини із обліком лісів. Саме тому розпочата Національна інвентаризація лісів, яка покликана дати можливість стратегічному плануванню для управління ними. Для того, щоб навести лад в локальних лісогосподарствах та поліпшити екологічну ситуацію, триває інший важливий процес – лісовпорядкування.
Раніше за управління лісгоспами і за контролем їхньої діяльності відповідала одна структура – Держлісагентство, що породжувало корупційні ризики. Тепер повноваження господарювання та контролю розділили між двома різними структурами: Держлісагентство і далі контролює, а новостворене державне підприємство “Ліси України” – господарює. В ідеалі така реорганізація мала б мінімізувати корупцію та поліпшити методи управління. Проте, як саме це працюватиме і чи працюватиме взагалі, поки не зрозуміло.
Застарілі методи хазяйнування й чисельні порушення протягом тривалого часу були притаманні для різних лісокористувачів. Це призвело до наміру держави взяти під свій контроль лісові господарства різних форм власності, створивши державне підприємство “Ліси України” з подальшим його перетворенням на акціонерне товариство. Цей крок має як плюси (уніфіковані принципи господарювання та контролю), так і мінуси (керівники публічного акціонерного товариства диктуватимуть свої умови при продажі деревини).
Громади сприйняли ці зміни переважно вороже, оскільки бачать за ними втрату ресурсу та доходів. На місцях поставилися би до реформи приязніше, якби відбулося удосконалення системи оподаткування з об’єднанням земельного податку та рентної плати. Тоді можливо громадам було б вигідніше віддавати ліси, адже рентна плата залежатиме не від того, скільки на певній ділянці зрубали дерев, а від продуктивності лісгоспу.
