Саме цього домагаються окремі нардепи у Верховній Раді, масовано пропагуючи антиукраїнську ідею, прагнучи підвищити свій рейтинг у російськомовного люду напередодні парламентських виборів.
Постає питання: то чого ж прагнуть ті, хто домагається у нас двох державних мов?
Розчленування України чи перетворення її у дубль – у ще одну, крім існуючої, російську державу, яка, звичайно, неодмінно розчинеться у тій, яка є більшою. Це є ворожий, небезпечний намір, і як важливо, щоб українці, доля яких склалася так, що вони, часто самохіть зросійщені, все ж зрозуміли всю підступність, всю цинічність такого антидержавного мовного спектаклю, що розігрується в Україні з метою виборення для російської мови статусу офіційної або державної. Фактично це дорівнює виборюванню того, щоб Україна втратила свою державність та щоб українська мова зовсім щезла з українських етнічних теренів.
Гляньте-бо, шановні: бажаного для нетямущого малороса статусу російська мова ще не має, але як вже нині ведеться українській мові у багатьох місцях нашої держави, де україноненависники просто стіною ідуть на неї, аби вона не розправила свої крила. Яке фарисейство, яка облуда!
Ось чому, з яких боків ми не підходили б до знаних у світі вимог мовного законодавства, в тому числі нашого, принцип «країну збирає до купи одна офіційна(державна) мова є до України і цілком правильним, і єдино прийнятним.
Закінчуючи свою думку, хочу процитувати слова одного невідомого мені народного поета, який досить влучно викриває безкультур’я, аморальність тих(чи то росіян, чи зросійщених малоросів), хто вважає, що без володіння українською мовою можна в Україні обійтись:
…Може в мене поняття і спрощені,
Та тримаюсь такої основи:
Жить не може людина в Італії,
У Німеччині, в Польщі, у Греції
І не знати державної мови.
І думки пропливають, як тіні,
Вдалину в гумотіння Дніпрове:
Жити можна лише в Україні!
І не знати вкраїнської мови…
