Якщо говорити про любов, то це передбачає наявність певного об’єкта, дії на нього. Для здійснення будь-якої дії потрібно, як мінімум, два об’єкти.
І любити можна не лише людей, я от обожнюю килими в інтернет-магазині ComfortROOM, свого кота, свою вулицю...
Давайте розмістимо об’єкти любові у певній послідовності. Я – діти - батьки – родичі; народ – Батьківщина – земля – природа; людство - Всесвіт.
Між мною і будь-яким об’єктом любові виникає певна взаємодія. Так побудований світ.
Візьмемо , наприклад, любов між чоловіком і жінкою. Який образ виникає у вас, коли ви промовляєте це слово? У багатьох людей виникає образ сексуальних стосунків. Але любов, як пристрасть, передбачає бажання поглинути, оволодіти, забрати енергію людини. А звідси і ревнощі, адже забирають «мою річ». А тому ревнощі – ознака відсутності любові, ознака пристрасті й розрухи.
Любов – це потяг тіл і душ закоханих для спільного творіння, для продовження життя, його вічності. Справжня любов не виникає від слів, але слова можуть призвести до дій, а дії розбудять почуття.
У старослов’янській мові, що збереглося в українській, було два значення любові. Перше значення – кохання. Це творіння між чоловіком і дружиною. Тому що чоловік завжди сприймав свою дружину як Богородицю. А дружина кохала свого чоловіка як Бога. Друге значення – любов. Це почуття, яке має місце до всього живого на Землі( людей, тварин, води тощо). Це та животворна енергія, яка виходить від людини і без якої не було б життя взагалі. І тому й кажуть, що без кохання прожити важко, а без любові – неможливо. Любов між чоловіком і жінкою виникає тоді, коли вони готові об’єднати свої реальності в єдиний простір заради ТВОРІННЯ.
Союз між чоловіком і жінкою часто називають сімейним союзом, а в сучасних українських реаліях, він перетворився у шлюб і, не рідко, в «гражданський», тваринний.
Наступним об’єктом любові є діти. Існує золоте правило: «Якщо ти хочеш, щоб твої діти були щасливими, то ти повинен бути сам щасливою людиною». Чи можете ви сказати, що ви щасливі? Чи подобається вам місце, де ви живете, рівень достатку, стосунки з людьми, система освіти, охорони здоров’я тощо? От і виходить, що для того, щоб ви були щасливими, необхідно створити простір любові. А хто його буде створювати, як не ви самі? Ми звикли, що хтось має турбуватися за наших дітей, виховувати їх. А все наше виховання зводиться лише до заробітку грошей. Адже дитині потрібно забезпечити достойне життя, купити квартиру, автомобіль, заплатити за навчання в престижному університеті. Але для цього потрібні гроші, і для цього потрібно багато працювати. А часу на спілкування з дітьми не залишається зовсім.
От і виходить, що їх виховує дитячий садок і школа, телевізор і вулиця. А потім ми дивуємось:»І в кого ти такий удався?». Але чи варто дивуватися, коли ми самі віддали своє чадо на виховання системі, яку створили своїми думками і образами? А образи ці далеко не світлі.
От і виходить, що виховання дитини – це, насамперед, виховання самого себе. Батьки мають турбуватися не тільки про дітей, а й про своє тіло і душу. І коли подивитися на весь процес виховання з позиції нової моделі свідомості, то виявиться, що на це не потрібно витрачати час. Потрібно просто жити разом зі своїми дітьми у просторі любові, який ви створюєте протягом всього свого життя. Простір любові створюється вже в утробі матері, потім він лише розширюється. Що входить у цей простір? Насамперед – земля, як частина Батьківщини, родинне помешкання. Але однієї землі мало. Її потрібно облаштувати. Побудувати будинок, розбити сад, посадити город, поставити огорожу. І робити це потрібно разом з дітьми і з любов’ю, вкладаючи душу.
Але не можна відгороджуватися від навколишнього світу. Чи будете ви спокійні, якщо там, у загальному просторі, існує злочинність, проституція, наркоманія і війни? Чи хочете ви таке суспільство собі і своїм дітям? Адже саме у такому вигляді воно існує й існуватиме до тих пір, поки ми з ним миримось. Захочемо змінити навколишній світ для себе, для своїх дітей – і він зміниться. Потрібно лише дуже захотіти і почати діяти. І починати треба з самого себе. Варто пам’ятати, що ваш рід починається з вас самих. І поки живий ваш рід- живі і ви. Мені дуже подобається образ родинного дерева. Коріння, що входить у землю,- це наші предки. І чим міцніший наш зв'язок з прародичами, тим сильніше буде це дерево. Адже живиться воно соками через коріння. І якщо обрубати зв'язок з предками – коріннями, то дерево засохне. Корона дерева – це наші діти, нащадки. Гілками своїми тягнеться воно вгору, до сонця, до неба. Листя поглинає і перетворює енергію світла у животворну енергію, спрямовуючи її до коріння. Без гілок-нащадків дерево також не здатне до життя і не приносить плодів. Стовбур дерева – це Я, сам. Саме через мене здійснюється зв'язок поколінь. І тому в даний час Я – також важлива частина родинного дерева, як предки і нащадки. А тому я бажаю кожному родинному дереву процвітання і вічного життя.
Але Я одночасно є представником свого народу. Немає поганих і добрих народів. Є різні народи, і у кожного з них є свій стиль життя. Якщо немає такого образу, то немає і народу. Він вмирає, розчиняється. Чому малі народи так шанують свої обряди, традиції, мову? По-іншому не можна, бо тоді – смерть. Закони природи суворі, але справедливі. Виходить, що кожний народ повинен, як зіницю ока, оберігати свій стиль життя, свою мову. І у цього здорового явища є назва – націоналізм. Нині це спотворене поняття використовують для того, щоб поставити одну націю над іншою, а не для того, щоб допомогти народу жити і процвітати. І як результат – вимирання, розчинення нації.
Візьмемо для прикладу Китай і Японію. Ці країни активно розвиваються. Їхнім календарем і символами користуються люди багатьох країн світу. Китайці свято бережуть свої традиції, а тому і процвітають. А де наші символи і традиції? Невже в нас немає нічого рідного? Все тільки американське, європейське і китайське? Безумовно, є! Прагнути в єдину безіменну Європу і жити за демократичними принципами – це прямий шлях до смерті нації і народів. А тепер задумаймося: чи є у вас Батьківщина? Як ми ставимося до неї? В енциклопедичному словнику дано таке визначення: «Батьківщина – це країна, в якій народилась людина». Я міг народитися у Німеччині чи в Канаді, але ці країни ніколи не будуть для мене Батьківщиною. Батьківщина – це моя родина і земля, на якій вона проживає, це територія, на якій живе мій народ. А мій народ – це наші родини. Так ось, у моєї родини як і у народу, має бути конкретне місце, шматок території на планеті Земля. І він повинен передаватись мені у спадок. Його не можна продавати чи розмінювати, бо Батьківщину не продають. Турбуючись про розквіт родинного помешкання, ми турбуємось про розквіт своєї Батьківщини.
І, нарешті, я – частина природи, людина на планеті Земля. Як я ставлюся до природи? Руйную її своїми діями чи сприяю процвітанню? Багато людей скажуть, що люблять природу. Але я впевнений. Що люди, при цьому, думають про інше. Любити природу і бути на природі – це дві великі різниці. Перша означає творити на благо природи, а друга – бути споживачем того, що створив Творець. Люди, у більшості своїй, перестали творити. А це сумно. Будь – яке виробництво по суті своїй є руйнівним, щоб воно не виробляло, бо руйнує, знищує природу. Ось і виходить: праця і знання є. а мудрості немає, бо немає в діях людей любові. Тоді яка ж людська діяльність може бути творінням для природи? Відповісти на це запитання не так вже й просто. Насамперед, необхідно звести до мінімуму споживання. Наприклад, відмовитись від розкошів – вони ні до чого. Тим більше, що розкіш розбещує і викликає заздрість. Друге – не смітити і прибирати там, де вже насмічено.
І, насамкінець, любов до себе, родини, народу, Батьківщини – це любов до Всесвіту, бо велике розпочинається з малого.