Історія полювання на Шепетівщині

За користування мисливськими угіддями встановлювалась окрема плата. Пізніше монопольним правом на полювання володіли великі землевласники, бо вони були найбільшими господарями мисливських угідь. Так у 1557 році за короля Сигізмунда Августа був прийнятий закон, так званий устав "на волоки", який визначав право селян на полювання лише певних видів дрібної дичини (вовків, лисиць, білок, росомах тощо). А у великих маєтках мисливство велося більш широко, існували навіть професійні мисливці, для яких ловецтво було основним заняттям: ловчі, сокольники, пташники, бобровники та ін.

Ліси в ті часи були багаті на різноманітну дичину. Тут водились ведмеді, вепри, олені, борсуки, лисиці, куниці, зайці тощо. В Шепетівських лісах було багато такої дичини, яка нині втрачена: дикі коні, зубри, тури, лосі.

Велика кількість дичини приваблювала мисливців з усіх кінців Польщі й Росії, в Україну і, зокрема, на Шепетівські полювання приїздили імениті особи навіть з царського двору. Зрозуміло, що такі події асоціюються з певними знаковими особистостями. І саме такою особистістю був граф Йосип Альфредович Потоцький (09.09.1862 - 25.08.1922). Це був знаменитий мисливець і вкрай діяльна і цікава людина. Його ще знають як великого мандрівника, кінозаводчика, політичного діяча, підприємця, мецената. Взагалі його більше цікавила практична економіка - він будував заводи, вводив передові методи роботи, підвищував продуктивність праці і ефективність підприємств. Наприклад, розвиваючи сільське господарство, він мав власні селекційні станції, особливо в галузі розведення цукрового буряка.

Від своєї матері Марії, вродженої Сангушко, Йосип успадкував величезні землі, головними з яких були маєтки в Антонінах, Шепетівці і Смолдирові - всі у Волинський губернії. Всього йому належало 63 000га землі. Маючи стільки землі і щедру силу лісів на цій території, не дивно, що Йосип захопився полюванням. В кінці XIX століття це було, якщо можна так сказати, модним захопленням багатої аристократії. І Йосип Альбертович так захопився полюванням, що здійснив ряд екзотичних поїздок - побував в Індії, в Сомалі, Судані, на Нілі й на Цейлоні, звідусіль привозив мисливські трофеї. Свої подорожі він описав в своїх книгах. А в своїх маєтках він влаштовував "звані" полювання, наприклад щорічне полювання в Шепетівці, куди запрошував сусідів, друзів, потрібних людей в той час. Існують і збережені до наших днів світлини таких полювань в Шепетівці. (дивіться нижче під статтею)

В 1902 році організував великий звіринець під назвою "Пулавін", під який виділив близько 2500га землі. У нім він помістив як представників місцевої фауни - скажімо зубрів, бобрів тощо, так і екзотичних тварин, привезених ним з подорожів. У цьому звіринці були американські бізони, слони, верблюди, страуси і тому подібне. На той час основним маєтком його стали Антоніни, де він в 1842 р. збудував цікавий палац, в якому зосередилися колекції витворів мистецтва, книг (20000 томів) і мисливських трофеїв. Необхідно відмітити, що велике місце в його діяльності займала просвіта - він засновував школи, бібліотеки, навіть спеціалізовані бібліотеки - наприклад, бібліотеку цукрової справи в Шепетівці.

Був обраний до Державної Думи, був Почесним членом Варшавського Наукового товариства, був ініціатором створення акціонерного товариства залізниць Поділля, яке побудувало декілька залізничних доріг. Про цю людину можна розповідати довго... Додам лише, що був одружений на княгині Олені Радзивілі і мав двох синів - Романа і Альфреда.

Полювання ж є і тепер активним видом відпочинку для справжніх чоловіків, в крові яких кипить адреналін і азарт предків.