Чи потрібні нам пам'ятники чужої війни?

Російсько-польська війна мала важливе значення, бо в той час вирішувалась доля українських земель. Період другої половини XVIII століття був для Польщі складним. Адже в польської корони виникало чимало проблем із країнами-сусідами Австрією, Пруссією, Росією. Скориставшись слабістю Речі Посполитої, російська армія 18 травня 1792 року розпочала війну.

Найбільш відомою сутичкою цієї військової кампанії стала битва під селом Зеленці (Жилинці) недалеко від Заслава, у російських джерелах "Бій під Городищем".

18 червня 1792 року за 8 кілометрів від Шепетівки сталася жорства битва між російським військом під командуванням генерала Кричетнікова та польською армією, якою командував брат польського короля Йосип Понятовський. Поляки хоч вийшли переможцями у цій битві, все ж, продовжуючи відступ у глиб Волині зазнали поразки, так як у росіян була суттєва кількісна перевага. Перебіг цієї битви можна прочитати в багатьох історичних джерелах, більш доступною і сучасною є версія Юрія Мицика.

Колись могутня й величезна Річ Посполита перестала існувати внаслідок цієї війни. У 1793 році відбувся другий переділ Польщі - Київщина, Поділля, Брацеславщина й Волинь відійшли до Росії.  Росія і Австрія підписали нову угоду про третій поділ Польщі. В 1975 р. до неї приладналась і Прусія. З 1797 року Шепетівка - містечко у складі Російської імперії Ізяславського повіту, Волинської губернії.

Так на кінець XVIII ст. українські землі були поділені між Австрією і Росією. Почався новий етап у житті українського народу.

З огляду на історичні обставини, українці і сьогодні найбільше контактують зі своїми сусідами росіянами та поляками. Але не забувайте й те, як вони нищили Україну за сотні років існування. Вони любили українські землі, багатства та рабську працю. Вони не любили української мови, культури, церкви. Їхня історія пишається пануванням на українських землях.

У 1999 році відбулася Міжнародна наукова конференція "Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки" та відкриття пам'ятного знака, який присвячувався полякам, котрі загинули у битві під Зеленцями, але чомусь на Староконстянинівщині. Як так сталося?

Йдучи назустріч поважній делегації поляків у складі Яніни Сагатовської, консула Вінцента Дембицького та інших представників сусідньої держави, керівництво облдержадміністрації в особі Віктора Лундишева та представниці Міносвіти Кашкіної заподатливо дозволили відкриття цього пам'ятного знака загиблим полякам, хоча в програмі було зовсім інше,  а саме на честь повстанців під проводом Тадеуша Костюшка.

Пізніше історики і краєзнавці зрозуміли, що помилились, проте пам'ятник і досі  стоїть у с. Зеленці Старокостянтинівського району.

Помилка сталася при перекладі назви села з польської на українську мову. У польському алфавіті літери, що позначають звуки [ź] (Же) і [z] (Зе) відрізняються лише значком над літерою, не знали поляки і місцевих топонімів.

Хоча, якщо проаналізувати різні історичні джерела, всі вони однозначно говорять про місце битви неподалік Заслава (сучасного Ізяслава) або Городищ.

Шепетівка на той час зазнала значних руйнувань і тільки починала відроджуватися, коли перейшла у володіння Сангушків. Значно відоміші тоді були Заслав з маєтками Сангушка і Городище з заснованим ще в 1538 році православним чоловічим монастирем.

Важливим джерелом, що розповідає про цю подію є Шепетівський церковний літопис, який склав місцевий священник Гермоген Ігнатійович Віленський в 1890-1891 рр. і де він повідомляє цікавий факт, що коли 18 червня 1792 р. будувався храм в Шепетівці, з верхнього куполу будівельники спостерігали за ходом бою. "Церква була побудована на зразок костелу за проектом римських будівель "олтарною стеною на полночь" і поставлена на підвищенні в центрі Шепетівки" [2, c. 52-53]. Існує картина Олександра Орловського "Битва під Зеленцями", на якій чітко бачимо костьол, це викликає зацікавленість, так як Орловський особисто приймав участь у битві. 

Археологічні розвідки, проведені восени 2008 року постійно діючою Археологічною експедицією Державного історико-культурного заповідника "Меджибіж", на околицях сіл Жилинців та Городищ Шепетівського району засвідчили про активні військові дії. На території більш ніж п'ять квадратних кілометрів поблизу старої дороги із Шепетівки на Ізяслав знайдено свинцеві кулі, картеч, ядра.

У польській воєнно-історичній науці звертається увага на той факт, що перемога під Зеленцями була першою переможною битвою польського війська від часів короля Яна ІІІ Собеського (1676-1696). За цю перемогу король Станіслав Август запровадив новий військовий орден "Virtuti Militari". В пам'ять приєднання українських земель до Росії Катерина ІІ теж наказала вибити медаль із написом "Отторженое возратих".

До цих пір стоїть пам'ятник на Старокостянтинівщині з викарбуваними на ньому словами: "Virtuti Militari" (Військова Мужність).

Ми вже зрозуміли, що цей пам'ятник історично мав би бути на нашій землі. Але чи потрібен нам пам'ятник чужої війни і чужої військової доблесті? Знаючи факт, що поляки свідомо і навмисне спалили це українське село, щоб вибити звідти росіян. Відомо, як зазначає в монографії  "Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии" [т.3, с. 654], що у битві полягло 300 чорноморських козаків. Всіх їх поховали в братській могилі і за козацьким звичаєм насипали курган. Та й місцеве населення приймало участь у битві, вбачаючи в російських військових визволителів від панського ярма.

Трагічні сторінки були в історії і українського, і польського народів. Завжди сумно, коли відносини між народами замість того, щоб покращуватися, починають погіршуватися.

Ось і тепер, в постановах Сейму і Сенату польські парламентарі шляхом вибіркового, упередженого підходу до історичної правди звинуватили українців у злочині геноциду проти поляків. Не зважаючи на те, що сьогодні доконаним фактом є те, що у польсько-українському протистоянні під час Другої світової війни гинули не лише поляки, а й українці. Складається враження, що перегляд оцінки подій на Волині відбувається за російським сценарієм.

Насправді конфлікт має давні і глибокі причини. 25 грудня 1942 р. саме в цей день польські шовіністи розпочали масові вбивства автохронного українського населення, колядуючи на трупах замордованих.

28 квітня 1947 р. розпочали операцію "Вісла" і депортували з історичних українських земель 150 тис. українців.

Нещодавно вийшов фільм Войцеха Смажовськи "Волинь", де українців зображають як злочинців, а поляків як безневинних жертв.

На мій погляд, необхідно спільно працювати над відновленням констуктивного діалогу істориків і утримуватися від односторонніх дій, які шкодять дружнім стосункам між країнами. А ще просити прощення за минулі гріхи, вчити уроки історії і бути мудрішими в подальшому.

А щодо до того, чи потрібно нам пам'ятник російсько-польській війні, вважаю, що принаймні, необхідно встановити якийсь інформаційний стенд і в такий спосіб нагадати про нашу толерантність і миролюбність.