У середині XVIII ст. Барбара Сангушко на мисі при впадінні річки Понори до річки Горині в межах замку Заславських виступила ініціаторкою побудови нового палацу за проектами її придворного архітектора Паоло Фонтана та королівського архітектора Якуба Фонтана, який вніс свої корективи до ескізу палацу.
У 1740-х рр. був відремонтований палац Заславських, після чого, в 1754-1755 рр., підготовлені будівельні матеріали на зведення нового палацу, що запланували звести поряд. Стіни палацу вимуровано до 1759 р., тоді ж встановлено крокви і покрито дах палацу черепицею. У 1770 р. завершено всі будівельні роботи на палаці під наглядом підскарбія заславського Йозефа Марковського.
Ймовірно, в’їзд на територію замку до палацу Сангушків через Дворик з аркадами здійснювався склепінчастим цегляним містком. Припускаємо, він був складовою цілого архітектурного комплексу, в тому числі костелу місіонерів та їх монастиря, як єдина планувальна композиція, характерна для стилістики бароко.
У 1774 році резиденцію та всю територію передано на уряд управителя Яна Шумінського. Того року здійснено перший детальний опис новозбудованого палацу та нерухомості, що знаходилася в Ізяславі.
В «Opisanie zamku y wszestkego zabudowania w Zaslawiy», що проведено 1774 р., вказано, що східна брама дворика з аркадами, названа в описі, як «друга брама нова з цегли мурована від костелу… до якої через старий дерев’яний місток з поручнями… до нових мурованих кам’яних аркад». Ймовірно, станом на 1774 рік міст залишався дерев’яним, а після закінчення всіх будівельних робіт у Дворику з аркадами через оборонний рів зведено новий мурований міст.
На плані міста початку ХІХ ст. зображено три великих бастіони, четвертий із яких над річкою Понора зображено як такий, що ледь простежується. Палацовий комплекс оточений ровом із двома в’їздами. На плані місце розташування мосту позначено видовженим прямокутником зі сходу на захід через оборонний рів.
Після смерті князя Карла Сангушка в палаці ніхто не мешкав, а зали використовувалися для концертів і театральних вистав.
На рисунках Наполеона Орди, виконаних у 1872 р., а також на фото 70-х рр. ХІХ ст., конструкція моста та огорожі є однаковими: 4-ох прогонний арковий міст з огородженнями з цегляних тинькованих стовпчиків, із металевою ажурною решіткою з малюнком у вигляді перехресних кіл.
У цей період здійснено продаж останнім із власників палацу Карлом Сангушко цілого майнового комплексу та початок значних будівельних робіт на комплексі російською владою щодо прилаштування території, всіх приміщень і споруд для розміщення російських військових. Змін зовнішнього вигляду зазнав і місток. Фото 1912 р. фіксує північну частину містка з 4 прогонами та огорожею у вигляді 8 стовпчиків різної висоти та металевими заповненнями між ними. Під крайньою аркою прокладена стежка. З 1920-х рр. у замку оселилися червоноармійці. Наразі не відомо, чи здійснювалися ними ремонтно-будівельні роботи містка.
Після Другої світової війни, у 1963 р., Постановою Ради міністрів УРСР від 24.08.1963 р. за № 970 Місток включений до переліку пам’яток національного значення, що дозволило уберегти його від остаточного знищення радянськими військовими, які використовували територію і весь комплекс для власних потреб. На фото 1960-тих років Місток зображений без стовпчиків та огорожі (Рис. 6).
На початку 1980-х рр. спеціалісти інституту «Укрпроектреставрації» під керівництвом головного інженера інституту Шевченко О.Ю. та головного архітектора Осадчого Е.І. здійснили комплексне обстеження пам’яток м. Ізяслава. У 1985 році ними було виготовлено комплексний план реконструкції та прилаштування пам’яток міста, серед яких Місток.
На початку 2000-х років виробничою фірмою ТОВ «Ескарп» проведено натурні обміри та підготовлено першочергові протиаварійні роботи зі збереження комплексу. Зокрема, здійснено розчистку території аркових прогонів від сміття.
Місток є невід’ємною складовою садиби; сполучною ланкою між палацовим і монастирськими комплексами; характерним зразком мостових споруд періоду бароко. Його несуча конструкція повністю зберіглася.
Наразі «будівлі палацу князів Санґушків у поєднанні з палацом князів Заславських, двориком з аркадами, містком і комплексом монастиря ордену отців Лазаритів є втіленням чіткої композиційної ідеї, яскравим зразком волинського містобудування епохи бароко».
НІАЗ «Кам'янець»
