Історія
Костел святого Михайла та монастир ордену отців бернардинів (саме з такою назвою більш відомий Бернадриднський монастир Ізяслава) було закладено на початку 17 століття. Він є однією з найдавніших будівель містечка.
- Будівництво комплексу тривало понад два десятиліття. 1630 року споруду включили до оборонної системи Старого Заслава з північного боку.
- Монастир постав з волі і на землях князів Заславських (колишня назва містечка – Заслав) в часи економічного процвітання цього куточка історичної Волині.
- У той час у Речі Посполитій панувала релігійна толерантність. Князь Януш Заславський, наприклад, сповідував кальвінізм, його дружина Олександра Санґушківна була прихильною до течії антитринітаріїв. Син Януша та Олександри, Олександр Заславський (він завершував будівництво монастиря, яке почали батьки), був ревним католиком, що не заважало йому конфліктувати з отцями-бернардинами.
- У період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького козаки за підтримки місцевого люду захопили місто. В ході бойових дій монастир було пограбовано і зруйновано.
- Відродження монастиря включало в себе кілька етапів реконструкції. Вівтар святого Йосипа з’явився в ньому в 1753 році, автором є різьбяр Домінік Кацевич.
- У шістдесятих-сімдесятих роках 18 століття в костелі з’явився новий орган. Для храму придбали близько десятка робіт відомого живописця Шимона Чеховича, згодом встановили нові дзвони.
- На межі 18 – 19 століть тут розташовувалася резиденція Руської провінції Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії бернардинів. Монастирська бібліотека в той час нараховувала близько 5 тисяч томів. При обителі діяли каплиці святих Анни, Антонія і Франциска.
- У 19 столітті заславським ченцям-бернардинам належав фільварок з орною землею і сіножатями, млин і ставок у селі Городище, а також пасіка в урочищі Чорні Лози.
- Бернадринський монастир у ті часи де-юре був єдиним чинним монастирем ордену в межах Литовсько-Руської провінції Російської імперії, хоча фактично він уже не існував. Споруди обителі почали використовувати з пенітенціарною метою – тут відбували покарання, спокутували провини і просто відпочивали на схилі літ католицькі священики.
- Після приходу радянської влади в будівлях монастиря розташувалися Шепетівський БУПР (будинок примусових робіт) та особливий відділ НК-ДПУ. Згодом територію використовували кооперація птахівників та артіль кушнірів-халупників. У тридцятих роках 20 століття жодної вежі довкола обителі фахівці вже не фіксували.
- У крипті костелу поховані фундатори монастиря та інші представники роду Заславських, а також представники ордену отців бернардинів.
- 2008 року комплекс занесено до переліку памʼяток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
Належність пам’ятки пенітенціарній установі унеможливлює проведення інвентаризації її нинішнього стану чи наукових досліджень.
Цікаві факти
- За свідченням одного з джерел, під будівництво монастиря 1606 року була передана православна каплиця в Старому Заславі разом з іконою Заславської Божої Матері. Відтак, обитель постала на місці колишньої православної святині – монастиря пресвятої Трійці, який у той час вже занепав. Цікаво, що 1775 року, після чергової реконструкції, до головного вівтаря перенесли образ Заславської Матері Божої, а також розп'яття, що вціліло від першої фундації.
- Останній заславський бернардин залишив місто 1932 року, перед тим він організував вивезення до Польщі архіву й бібліотеки монастиря.
- На східному вході до монастиря можна побачити рельєф гербу князів Санґушків – «Погоня».
- 1972 року під час земляних робіт на території колишнього монастиря знайшли скарб: золоті чаші, срібні таці, медальйони, підвіски, золоті ланцюжки, хрести з коштовним камінням. Невдовзі коштовності вивезли до Москви.
- Після смерті засновника монастиря князя Януша Заславського і його дружини Олександри Санґушківни, їхні серця законсервували в кришталі і замурували в стіну святині.
Споруди монастиря
Комплекс Бернардинського монастиря включає:
- мурований костел;
- монастир;
- дзвіницю;
- каплиці;
- господарські будівлі тощо.
Із північно-західного боку комплексу розташований цвинтар і сад, із північно-східного – ставок. Монастир та прилеглі будівлі раніше оточував високий оборонний мур із бійницями і в'їзними брамами.
Монастир разом із храмом Святого Івана Хрестителя і храмом Різдва Христового (колишня Замкова церква) утворює центральну площу середмістя. Окрім того, комплекс є найбільшою і найзначнішою спорудою архітектурної спадщини Ізяслава.
Архітектурні особливості
У період зведення монастиря бернардинів на українські землі чимало нових тенденцій в архітектуру й містобудування привнесли європейські будівничі та зодчі, які приїжджали сюди працювати на запрошення. Переважно це були італійці.
- Автором проекту монастирського комплексу в Ізяславі вважають Якуба Мадлайна, який виріс і сформувався як митець на італійсько-швейцарському пограниччі.
- Донині збереглися створені в той час західний фасад будівлі монастиря з аттиком і типовими фронтонами.
- Зовнішній вигляд споруди можна побачити на карті 18 століття, особливої уваги заслуговує його чотириярусна вежа. Нині ж у вежі залишилося два з третиною яруси.
- Композиційно костел святого Михайла – однонавовий храм на латинському розпланувальному хресті.
- Корпус монастиря являє собою єдиний із костелом архітектурний ансамбль, примикаючи до храму від півдня. Це двоповерхова споруда площею 67 на 37 метрів.
- На східному фасаді створено ризаліт – у ньому містилася монастирська їдальня.
Входи до колишнього монастиря є з півдня, сходу і заходу, вони ведуть через тамбури з фронтонами. Найцікавіший – одноярусний тамбур західного входу з ошатним маньєристичним фронтоном.
