Все почалося з полуниці, а нині у її теплицях уже достигають помідори. Свою першу теплицю Світлана виграла завдяки грантовій підтримці від «Карітасу».
«По гранту мені поставили теплицю. Я тут вирощую помідори. Садили їх 28 березня, і вже восени збираємо врожай. Помідори гарні, рожеві, сорт Pink Kit, довжина лози доходить до трьох із половиною метрів», — розповідає жінка.
За сезон Світлана зібрала близько чотирьох тонн врожаю. Помідори з її теплиці продають у місцевих магазинах та на ринку:
«Ми навіть не встигаємо все вивозити — забирають прямо з дому. Помідори гарні, солодкі, довго стоять. Я аж закохалася в цю справу».
Після збору врожаю пані Світлана планує засадити теплиці гірчицею, щоб удобрити ґрунт, а потім — редискою та огірками.
Від полуниці до помідорів
Першим кроком у тепличному бізнесі стала полуниця. Спочатку вона росла просто неба, а згодом жінка встановила теплицю з подвійною плівкою та автонадувом.
«Ця теплиця тримає на 7–8 градусів тепліше, ніж на вулиці. Узимку — тепло, а влітку прохолодно. Це мене врятувало від осінніх морозів», — каже Світлана.
Сьогодні в її господарстві кілька теплиць із різними сортами полуниці — Морана, Клері та ремонтантна. Навіть у жовтні жінка збирає ягоди та продає їх на базарі.
«Для людей це диковинка — полуниця в жовтні! Замовлень багато, беремо навіть на весілля та в кафе. Попит є, просто не встигаємо всіх забезпечити», — усміхається вона.
Нове життя після окупації
До війни Світлана мешкала в Новій Каховці, працювала на хлібозаводі — спочатку товарознавцем, потім начальницею експедиції. Але після початку повномасштабного вторгнення довелося рятуватися.
«Ми виїжджали через Миколаїв. Люди стояли в колонах по три–чотири дні, а нам пощастило — пропустили в один день. У машині було всього три рюкзаки: мій, сина і внука. Це було все наше життя», — згадує жінка.
Тепер вона живе у власному будинку в Грицеві. Каже, облаштувала все самостійно: провела воду, зробила комфортні умови.
«Коли хочеш жити — зробиш усе. Головне, щоб була ціль. Бачу ціль — немає перешкод», — переконана Світлана.
Її старший син служить у Збройних силах на Дніпропетровщині, донька живе в Миргороді, теж у військовій родині. Молодший син через хворобу на пенсії, але допомагає матері з господарством.
«Повертатися в Нову Каховку нікуди. Там довго не буде ні води, ні роботи. А тут мені добре — свіже повітря, земля родюча. Хто не був в окупації, той не зрозуміє, як хочеться просто жити. Це моє життя, і я нею живу», — каже жінка.