О, Господи, невже це знов війна?

О, Господи, невже це знов війна
Прийшла на нашу бідну Україну?
Біда і горе стукають в родину,
Схилилась, плаче матінка сумна.

Попереду - тьма чорна вікова,
Де зла розквітли ракові пухлини.
Світ до безодні робить крок щоднини,
Не чує застережливі слова.

Вселенське зло з щілини виповза,
Мораль людська нічого вже не варта.
В сьогоднішній війні найперша втрата,
Військовий у Криму… Гірка сльоза

Матусиних засмучених очей,
Дітей малих, що враз осиротіли.
Ще вчора до татуся дріботіли,
Тулилася дружина до грудей.

Сьогодні все розвіялось, мов дим…
Надії на життя щасливе вмерли.
Дружини сльози усміх щастя стерли,
Густим дощем пролилися над ним.

Згоріли дружби вікові мости.
В словах сусідів стільки зла і фальшу.
Війська крокують по Вкраїні маршем,
В душі від зради - бруду й чорноти.
Віра Кухарук