Дослідження здійснювалися згідно із законом «Про охорону культурної спадщини». Нагадаємо, відповідно до чинного законодавства, забудовник, який планує розпочати роботи на території, де є давні культурні шари, має оплатити проведення археологічних досліджень.
Попри досить жорсткі санкції до порушників, ця норма закону здебільшого не виконується, особливо у «райцентрівських» містечках, не кажучи вже про села. В суспільній свідомості викидати сотні тисяч гривень «на черепки» вважається безглуздим витрачанням грошей та часу. Тож і забудовники, і чиновники збереженням історичної спадщини не переймаються. Посполитим до того теж абсолютно байдуже.
«У Полонному маємо досить нетиповий випадок, – коментує ситуацію археолог Павло Нечитайло (шанувальникам української музики він відомий ще і як лідер гурту «Пропала грамота), – коли місцева влада та інвестори розуміють важливість археологічних досліджень. Оскільки процес та результат археологічних досліджень – це потужна інвестиція. Археологія, це, по суті, той інструмент, який робить місто містом. Повертає поселенню його дух, значення, статус.
Налагоджує зв’язки між минулим і теперішнім. Дарує кожному його жителю відчуття причетності до людей, які жили на цьому місці сотні та тисячі років тому. Є також суто практичні причини всебічної підтримки проведення археологічних досліджень. Це потужний інформаційний ресурс. За археологами в місто заходять медіа. Збільшується кількість згадок у пресі. Фактично отримуємо безкоштовну піар-кампанію. Нарешті, міський музей абсолютно безплатно одержує археологічну колекцію знахідок. До того ж це безцінні для міської історії речі, що репрезентують цілі етапи розвитку Полонного.
На жаль, не всі в Хмельницькій області розуміють цінність і необхідність археологічних досліджень. Наприклад, у Хмельницькому не проводилось жодних розкопок за всю історію його існування. Хоча насамперед проведення таких робіт регламентується законом «Про охорону культурної спадщини…», але не всі в області його навіть читали».
Полонне – одне з найдавніших міст Хмельниччини та й взагалі України. Перша згадка про це волинське поселення сягає ще 996 року. Того року Володимир Великий завершив будівництво Десятинної церкви й приписав їй десяту частину своїх «градів», зокрема й Полонне – «святої Богородиці град Десятинний».
Тут принагідно зауважимо, що не вся Хмельниччина – Поділля, як багато хто вважає. Її північна частина є еталонною Волинню.
Вкрадена цегла
У XIII столітті тут діяв знаменитий колись Полонський монастир, що згаданий у «Літописі руському». Згідно із записом, син литовського князя Міндовга, язичник Войшелк прийняв християнство та вирішив присвятити себе Богу: «А потім пішов він у Полоний, до [ігумена] Григорія в монастир, і постригся в ченці, і пробував у монастирі в Григорія три роки». Потому Войшелк, який прийняв постриг під іменем Лавриш, узявши благословення у Григорія, пішов у Святу гору [Афон]. Літопис датує ці події серединою XIII столітті (1255–1257 рр.).
Враховуючи давню та досить насичену історію Полонного та масштабність розкопок (200 квадратних метрів – то не жарт), дослідники небезпідставно очікували на цікаві результати.
Розкоп заклали в історичному центрі міста неподалік від костелу св. Анни (1607 р.), що є архітектурним символом Полонного.
Досліджувалася велика ділянка, на якій ТОВ «Майдан-Вільський Кар’єр» планує звести готель. Донедавна там базувалася районна міліція і містився ізолятор тимчасового тримання. Розкоп було поставлено на площі, вільній від забудови. Археологам поталанило відкрити культурні шари, що належать як до усіх етапів розвитку міста, так і до набагато давніших часів.
Зокрема, з’ясувалося, що терени сучасного Полонного люди почали обживати принаймні від часів ранньої бронзової доби. Про це свідчить крем'яна сокирка-долото, що належить саме до цього періоду.
Це шліфоване крем’яне долітце, яке знайшли у заповненні слов'янської споруди, виявилося для дослідників неабиякою загадкою. Адже такий виріб могли виготовити в епоху бронзи або принаймні в ранньозалізному віці й аж ніяк не у пізніші часи. Ймовірно, долото потрапило у «слов’янську яму» випадково з давнішого шару, якщо, звісно, не було принесене на середньовічне поселення як цікавий знайдений деінде предмет – давні люди теж мали схильність до колекціонування різних незвичних дрібничок.
Кам'яне долото
Під час дослідження однієї із заглиблених споруд, яка виявилася найдавнішою з відкритих під час розкопок, археологи знайшли досить багатий комплекс ліпної (тобто виготовленої без гончарного круга) кераміки. Вся вона фрагментована, але один великий горщик вдалося склеїти майже наполовину.
Кам’янецьким археологам, які передовсім спеціалізуються на Поділлі, розібратись у цій давній ліпній кераміці виявилося непросто, оскільки вона має волинську специфіку. Тому за допомогою звернулись до археолога з Дубна Андрія Бардецького, який добре знається на старожитностях саме Волині. Нагадаємо, що північ Хмельниччини – це Волинь, а не Поділля.
«Знайдений у Полонному комплекс попередньо можна зарахувати до ранньослов'янського часу і датувати VII–VIII ст. н. е., оскільки цій кераміці знаходимо аналогії в райковецькій і роменській археологічних культурах, – повідомив пан Андрій «Текстам». – У розкопі також виявлено в незначній кількості ранню кружальну (тобто виготовлену вже за допомогою гончарного круга – авт.) кераміку райковецької культури, яку можна датувати IX ст. Окрім того, в культурному шарі трапились кілька фрагментів посудин ранньоскіфського часу (сер. VII – пер. пол. VI ст. до н. е.) та милоградської культури, які, не виключено, відклались тут синхронно».
Ліпна кераміка
Таке різноманіття різночасових та різнокультурних давніх артефактів яскраво засвідчує зручність для проживання території, на якій сьогодні стоїть Полонне, а кераміка райковецької культури, яку можна датувати IX ст., означає безперервність розвитку цього міста принаймні від IX століття!
Знайшли археологи й артефакти давньоруського Полонного. До XII–XIII століття належать уламки скляних давньоруських браслетів та фрагменти кераміки. Також з’ясувалося, що у XIV–XV століттях досліджувана ділянка використовувалась як цвинтар. Археологи відкрили рештки десятьох поховань. Прикро, але більшість з них виявилися пошкоджена ямами та котлованами пізніших споруд XVII–XVIII ст. Але в археології, як і у житті, не все однозначно. Завдяки цим ямам дослідники здобули надзвичайно багатий масив артефактів згаданого періоду. Це світильники, люльки, безліч фрагментів глиняного та скляного гутного посуду, підківки для взуття, кулі до рушниць та мушкетів, монети тощо.
Горщик XVIII ст.
Окремо варто виокремити поховання XIV ст., що належить до часів Литовсько-Руської держави. Крім людських решток, там виявлено скелет собаки (на фото). Подібне поховання з псом і приблизно того самого періоду було розкопане на околицях Збаражу у 2016 році. Чому та як собаки опинилися в людських могилах, археологи поки версій не мають.
Поховання з собакою
Абсолютно несподіваною знахідкою виявилася чимала купа специфічної цегли – «пальцівки», яка впродовж певного часу тримала інтригу, а археологи довго не могли зрозуміти, що вона собою символізує.
«Пальцівка» – традиційний будівельний матеріал, що використовували від кінця XIV та до XVII ст. Як і всю тогочасну цеглу, її формували вручну. Один бік залишався пласким, по іншому проводили рукою чи спеціальними «грабельками», залишаючи сліди у вигляді борозен.
Стрілочка вказує на розсип «пальцівки»
«Пальцівка» була досить дорогим будматеріалом, і на будівництві простих міщанських будинків її не використовували. Вона йшла переважно на зведення фортифікаційних споруд, храмів чи палаців. Але жодного натяку на все вище перелічене на розкопуваній площі не було. Тож звідки!? Лише після повного розчищення площі цегляну загадку вдалося розгадати. «Пальцівка» мала «вторинне походження». Тобто десь наприкінці ХІХ – на початку XX століть невідомий, але досить таки хазяйновитий полончанський ґазда видлубав будматеріал з якоїсь давньої споруди та переніс його собі на обійстя. «Пальцівка», однак, так і не була використана знову, а і потому довго нервувала археологів невизначеністю.
І про головну знахідку
У межах розкопу вдалося простежити залишки кількох об'єктів XII – першої половини XIII століття. Як розповів Павло Нечитайло, одна з них – яма, що ймовірно, відігравала роль своєрідної літньої кухні. Вона була забита шаром попелу з деревним вугіллям, у якому траплялися фрагменти кісток тварин та частини горщиків. Дно ями було встелене шаром суглинку з фрагментами керамічного посуду. Сліди іншого, наземного вогнища з фрагментами кераміки та кісток тварин було виявлено під одним з поховань. Саме біля нього технічний директор експедиції Дмитро Тимчук поблизу слідів вогнища знайшов фрагмент зігнутої свинцевої пластинки. Пластинка не проста, а із залишками продряпаного на ній напису в три рядки, частина якого досить добре читається.
Свинцева пластинка з написом
Для атрибуції та прочитання напису археологи звернулися до спеціаліста з давньоруських графіті, завідувача сектора археологічних досліджень Національного заповідника «Софія Київська» Тимура Бобровського. Київський науковець визначив, що артефакт датується в межах 1120–1160 років. Також він зазначив, що загалом знахідки предметів з кириличними написами для доби Київської Русі на території України є нечастими. Саме тому артефакт з Полонного є надзвичайно важливим. Поки що незрозуміло, що це. Це може бути або окуття, або хомут на руків’я якогось предмету. Досить ймовірно, що це може бути лист, написаний на свинцевій пластинці.
Прорис напису
«Не виключено, що знахідка може бути грамотою – повідомив «Текстам» Тимур Бобровський. – Дві подібні свинцеві грамоти відомі серед епіграфічних пам'яток Новгорода».
При чому дослідник застеріг, що «остаточно визначитися з предметом та текстом на ньому можна буде лише після розгортки свинцевого сувою реставраторами».
Крім того, науковець пояснив, що датування предмету зроблено на основі палеографії – тобто особливості накреслення рукописних літер у певний час.
Якщо загадковий сувій дійсно виявиться «свинцевою грамотою», то це буде перша подібна знахідка на теренах України. Інтрига також у тому, що там написано. Можливо, щось важливе і дуже цікаве, адже навряд чи хтось став би використовувати такий специфічний матеріал для якогось банального послання.
Люлька з дуже незвичним оздобленням
Це не перший успішний досвід співпраці археологів з полонською громадою. За сприяння міського голови Франца Скримського, у 2019 році в Полонному досліджувались унікальні підземелля початку XVIII ст. Як виявилося, то були військові склади-«магазеї» часів Північної війни, зведені, за однією версією, московськими військовими, за іншою – гетьманом Іваном Мазепою.
Варто також зазначити, що забудовник в особі власника «Golden Tiel Ceramic Group» Валентина Шеветовського не лише дотримався вимог пам’яткоохоронного законодавства, що назагал для України випадок нечастий, а й усебічно технічно та організаційно допомагав проведенню археологічних досліджень. Крім того, пан Валентин попередньо зголосився фінансово допомогти у проведенні радіовуглецевого датування низки знахідок у знаменитій лабораторії в Познані, хоча закон цього і не вимагає.
