Визначено основні дендрометричні показники і показники санітарного стану та естетичності вікових дерев ясена звичайного, з яких сформована дворядна алея поблизу маєтку.
Варто зауважити, що досліджені вікові дерева мають значну історичну, наукову та естетичну цінність та потенційно можуть вважатися об’єктами для здійснення екологічної, виховної та рекреаційної діяльності.
Окрім того, було обстежено місцеву водойму, зафіксовано відомості про флористичне та фауністичне різноманіття досліджуваної території. За результатами виконаних робіт підготовлено відповідний науково-технічний звіт.
Щодо споруди, то 1910 року місцевий поміщик Яловіцький спорудив його для лікаря Віктора Феофіловича Клопотовича, якого дуже шанували по всій Сульжинській волості Заславського повіту, до якої входила Брикуля, бо ставив він напрочуд точні діагнози, найскладніші приймав пологи. А ще допомагав нужденним: наприклад, узимку сухими дровами.
Вчащав Клопотович й до Петербурга — столиці Російської імперії, де до своєї смерті, 1912-го, брав участь у засіданнях третьої Державної думи.
Як розповідає журналіст Володимир Ковальчук для газети "Сільсіькі вісті", нині дім Клопотовича стоїть пусткою, ніхто не доглядає за деревами в парку, посадженому свого часу лікарем. В фундаменті споруди живуть вужі, неподалік із криниці стримить берізка. А колись від будинку у п’яти напрямках, мов промені сонця, розходилися квіткові алеї.
Росли тут ялини, ясени, акації, якими опікувався господар обійстя. Могутні дерева кизилу заввишки 5-6 метрів, які теж посадив особисто Віктор Феофілович, і досі плодоносять. Вони розрослися так, що влітку крона кожного утворює шатро діаметром 4-5 метрів.
«У Брикулі Клопотович щоранку бігав по росі. Вирощував лікарські рослини, з яких виготовляв мазі, настої, відвари. Культивував і обліпиху, аличу, суниці, малину, горобину, смородину», — записав 1997-го спогади старожилів місцевий фельдшер Петро Синюта.
Часів, коли в маєтку вирувало життя, в селі не пам’ятають. Утім, місцеві жителі порадили звернутися до 98-річної Марії Кирилюк.
Гарно було в маєтку лікаря. Після його смерті і за будинком, і за парком певний час доглядали, — згадує Марія Кирилюк. — Був садок, дві криниці. Лебеді у ставку плавали.
Розмірене існування маєтку Клопотовича закінчилося після Жовтневого перевороту 1917-го. Будинок у саду «перепрофілювали» на колгоспну машинно-тракторну станцію. Приміщення їдальні та альтанку коло ставка розібрали.
Після Великої Вітчизняної в будинку Клопотовича розміщувалась лікарня, — каже пенсіонерка.
Оселя брикульчанина Миколи Мартинчука, що нині працює в Старобейзимській ЗОШ техпрацівником, притулилася неподалік занедбаного лікарського будинку. Пригадує, що в 1950—1970-х лікарня ще діяла. Він там навіть підробляв — рубав дрова.
Коли ж повернувся зі служби в армії, — розповідає, — то влаштувався на роботу до колгоспу «Заповіт Ілліча». Спершу працював шофером у гаражі, що за кількасот метрів од колишнього панського дому. Потім — трактористом. Нині від того місця роботи тільки заасфальтована ділянка в бур’янах залишилася. Все розікрали.
За словами Мартинчука, колгосп був великий — кілька тисяч гектарів землі, три великих стави, 600 голів худоби. Окрім брикульчан, у ньому працювали люди з Лавринівців, Старих Бейзимів, Марківців. Отож свою центральну садибу в 1980-х господарство облаштувало в «престижному» будинку лікаря Клопотовича. А коли колгоспу не стало, споруда швидко занепала.
