Шестирічна Єва, донька загиблого Реваза Циклаурі, ще не усвідомлює, що втратила батька назавжди. Вона пригадує їхню останню зустріч.
"Я його завела у кіно. Після кіно ми зайшли в кафе. В кафе він купив фруковий коктейль", - каже вона.
Реваз був справжнім господарем, розповідає його мама. Аж раптом вирішив піти добровольцем на війну.
"Я з ним говорила: "Сину, не їдь туди, ти ж знаєш, куди ти йдеш". Він каже: "Мамо, я знаю, куди я йду. Я прийняв рішення". Я казала: "Я тебе не пущу, піду у військомат". Він сказав: "Я вирішив , я піду", - згадує Лідія Циклаурі, мати загиблого бійця.
Попрощатися з ним до Михайлючки з передової приїхали його побратими.
"Резо був життєрадісний. Мужик на позитиві. Боєць за справедливість. В Житомирі ми познайомились і одразу пішли в перший караул. На другий день ми вже заступили в караул", - каже Петро Левочко, побратим загиблого.
Сусіди пригадують, як Реваз лише торік фактично витягнув із полону сепаратистів свого молодшого брата Сашка.
Реваз був одним із захисників Донецького аеропорту. Коли прийшов час демобілізуватися, залишився на контрактну службу, яку ніс біля Авдіївки на Донеччині. Там і загинув. Під час бою 29 квітня осколок потрапив йому в шию.
Поховали Реваза Циклаурі на сільському цвинтарі, там, де поховані його родичі по матері.
