Дитинство, робота в «медицині катастроф» та родинне щастя
Владислав Вихівський народився 27 червня 1997 року в місті Шепетівка у родині співробітника ДСНС Станіслава Антоновича та молодшої медичної сестри місцевої лікарні Ольги Костянтинівни. Хлопець зростав разом із молодшою сестрою Дар’єю у щирій та дружній атмосфері, завжди ставлячись до неї з особливою турботою.
Навчався у загальноосвітній школі №4, після чого здобув професію електрогазозварювальника у Шепетівському професійному ліцеї №20. З юнацтва активно займався легкою атлетикою та тренуваннями, гартуючи витривалість і характер.
Після роботи в Києві Владислав повернувся до Шепетівки та влаштувався водієм у систему Екстреної медичної допомоги, відповідально забезпечуючи оперативну доставку медичних бригад і пацієнтів. Пройшовши строкову службу водієм санітарно-медичного пункту Нацгвардії, у квітні 2021 року він повернувся до цивільної медицини, де працював до травня 2024 року.
Влітку того ж року Владислав одружився з коханою Іванною, ставши турботливим чоловіком та названим батьком для її сина Матвія.
Добровільний вибір, двомісячна оборона в оточенні та вічний спочинок
Навесні 2024 року, попри наявність офіційного цивільного бронювання, Владислав прийняв свідоме рішення добровільно захищати країну та 31 травня уклав контракт із Нацгвардією України. Восени 2025 року у складі окремого батальйону охорони особливо важливих об’єктів НГУ захисник вирушив на Схід.
Його молодша сестра Дар’я також обрала шлях оборони Батьківщини, ставши бойовим медиком Сил спеціальних операцій.
1 листопада 2025 року групі під командуванням старшого солдата Владислава Вихівського доручили складне завдання на Донецькому напрямку. Перебуваючи в умовах повного оточення під нищівним вогнем ворога, підрозділ мужньо утримував оборонні рубежі понад два місяці.
Зазнавши потужного тиску окупантів, група здійснила маневр відходу, однак 28 грудня 2025 року зв’язок із командиром обірвався. Лише після тривалих пошуків та експертиз надійшло офіційне підтвердження про загибель воїна в той день. 14 серпня 2026 року громада провела Героя в останню земну дорогу.
«У пам’яті рідних, близьких та побратимів Владислав залишиться сміливим, відповідальним, надзвичайно життєлюбним і чуйним чоловіком, який понад усе цінував родину та захищав своїх побратимів. Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким та бойовим побратимам полеглого Захисника. Вічна пам’ять і шана Герою!», — висловили співчуття у Шепетівській міській раді.
