Син робітників та майстер на всі руки
Андрій Заєць народився 7 грудня 1981 року в селі Красносілка у родині простих трудівників: його мати, Наталія Максимівна, працювала на колишньому шепетівському заводі «Комуніст», а батько, Віктор Григорович, — токарем на заводі ім. Лепсе.
Дитинство та юність Андрія минули у Шепетівці. Хлопець часто спостерігав за батьком, який був майстром на всі руки, і переймав від нього життєві уроки. Після закінчення Шепетівської ЗОШ №3 Андрій твердо вирішив пов'язати своє життя із будівництвом. Хоча згодом чоловік пробував себе у різних сферах — працював на місцевих цукровому та деревообробному комбінатах, — усе ж з часом повернувся до улюбленої будівельної справи.
У січні 2012 року Андрій зустрів своє кохання — майбутню дружину Ірину. Вже у червні того ж року закохані побралися. Пара виховувала двох дітей: сина Богдана та донечку Дарію, яка росла татовою копією й улюбленицею. Андрій надзвичайно піклувався про родину і багато працював, аби забезпечити близьких. Напередодні повномасштабного вторгнення він працював у Дунаївцях, де зводив масштабний елеватор.
З першого дня великої війни — на захисті Батьківщини
24 лютого 2022 року докорінно змінило плани будівельника. У перший же день повномасштабного вторгнення Андрій повернувся до рідного міста і негайно став до лав місцевої самооборони — патрулював вулиці та чергував на блокпостах Шепетівки.
У червні 2023 року чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України. Після проходження військового вишколу під Полтавою захисник отримав направлення на Запорізький напрямок, а згодом вирушив на один із найгарячіших відтинків фронту Донеччини — під Краматорськ.
У 2024 році після планової перепідготовки в Рівному Андрій повернувся на передову. В одному з важких оборонних боїв захисник отримав серйозне поранення. Лікувався у шпиталях Дніпра та Умані, а після виписки зміг провести кілька коротких днів удома з рідними. Попри те, що організм повністю не відновився, він поспішав назад на фронт.
«Коли ми побачили "Зайчика" (такий позивний мав Андрій) ще не зовсім здоровим — дуже здивувалися. На наше питання, що він тут робить, почув спокійну відповідь: "На кого я вас покину, моє місце тут"», — згадує бойовий побратим Олександр.
Старша сестра Оксана додає, що Андрій мав безліч друзів, був дуже щирим, товариським та мав затяту пристрасть до риболовлі:
«Навіть коли йшов на війну, поклав свою улюблену вудочку до рюкзака».
Цинічний дзвінок окупанта та страшна правда через 19 місяців
Востаннє Андрій виходив на зв'язок із родиною 22 грудня 2024 року. Він коротко сказав, що все добре, але попередив, що кілька днів телефон буде вимкнений, оскільки підрозділ виходить на нульові позиції. А вже 28 грудня родина отримала сповіщення від командування, що боєць зник безвісти.
Для сім'ї почалися довгі рік і сім місяців виснажливих пошуків, надій та розпачу. У березні 2025 року в мережі раптово засвітився мобільний номер Андрія. Дружина Ірина миттєво спробувала з’ясувати обставини, сподіваючись почути голос чоловіка, але слухавку взяв російський окупант. Загарбник цинічно вихвалявся, що просто забрав телефон у вбитого українського військового.
Попри цей жах, у рідних залишалася крихта надії, що Андрій міг пораненим потрапити до полону. Тривали виснажливі офіційні процедури, черги на експертизи ДНК та місяці тиші. Страшна крапка у цій історії була поставлена 6 липня 2026 року, коли надійшло офіційне молекулярно-генетичне підтвердження.
Старший солдат Андрій Вікторович Заєць загинув 24 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Воздвиженка Краматорського району Донецької області.
Шепетівка прощається із Героєм
17 липня 2026 року Шепетівська міська територіальна громада поринула у День жалоби. Земляки масово сформували живий коридор шани від в'їзду в місто, проводжаючи траурний кортеж навколішки.
Загальноміська церемонія прощання відбулася на площі ім. Т. Шевченка. Сотні містян прийшли покласти квіти та розділити непоправне горе з родиною Героя. Поховали відважного гранатометника з усіма військовими почестями на Алеї Героїв міського кладовища під прощальні залпи військового салюту.
У полеглого воїна залишилися згорьовані батьки, сестра, дружина Ірина та двоє неповнолітніх дітей — син Богдан і донька Дарія. Подвиг Андрія Зайця, який віддав найдорожче за свободу України, назавжди залишиться в пам'яті сучасної історії нашого краю. Вічна слава та світла пам'ять Воїну Світла!
