Життєвий шлях, праця на залізниці та родина
Микола Стецюк народився 12 лютого 1980 року в місті Шепетівка. Навчався у Шепетівській ЗОШ № 7, після чого здобув спеціальність маляра-штукатурника та лицювальника-плиточника у Шепетівському ПТУ № 20 (нині професійний ліцей).
Трудову діяльність розпочав на залізниці — у Шепетівській дистанції колії (ПЧ-18), де обіймав посади майстра та бригадира, паралельно навчаючись у Вінницькому транспортному коледжі. З 2013 року працював у будівельних бригадах у містах Коростень та Київ.
Попри постійні роз'їзди, завжди повертався до рідного села Судилків, звідки походила його мама Євгенія. Тут проживала бабуся по маминій лінії. Родина часто збиралася разом у хатині на Сонячній.
Батьки рано пішли з життя: від тяжкої хвороби померла мама, батько не зміг перенести втрату дружини, помер на 40-й день. Микола і його брат залишилися удвох.
У полеглого Героя залишилися двоє дітей — донька Анастасія та син Василь.
Бойовий шлях та загибель на Харківщині
До лав Збройних Сил України Микола Стецюк приєднався 1 жовтня 2024 року, захищаючи країну на посаді солдата однієї з військових частин.
Воїн загинув 22 травня 2025 року під час виконання бойового завдання із захисту України в районі одного з населених пунктів Куп’янського району Харківської області. З моменту бою він офіційно вважався зниклим безвісти. Ідентифікувати Героя вдалося лише за результатами тривалої ДНК-експертизи.
Прощання з Героєм та Дні жалоби в громаді
27 жовтня 2026 року Судилків востаннє зустрів свого Захисника. Жителі села утворили живий коридор шани, провівши воїна до місця останнього спочинку. Миколу Стецюка поховали на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями.
Розпорядженням Судилківської сільської ради 27, 28 та 29 жовтня 2026 року на території громади оголошено Днями жалоби на знак вшанування пам'яті полеглого воїна.
