Траурний кортеж зустрічали так, як зустрічають справжніх титанів. Живий коридор розтягнувся через села Глинники, Ганнопіль, Шатерники, Малий Скнит, Клепачі та Киликиїв. Люди не просто стояли — вони схиляли голови та ставали на коліна, створюючи мовчазну, але потужну стіну пошани. Квіти, якими встеляли дорогу, здавалися символами нездійснених мрій воїна.
Біля храму Святої Параскевії панувала особлива тиша. Вона була наповнена не лише болем, а й глибокою молитвою за душу того, хто поклав своє життя.
Тут зібралися всі: від сивочолих односельців, які пам’ятали Олега ще дитиною, до бойових побратимів, які знали ціну його надійності. У цій тиші — молитви матері, міцні обійми побратимів і невимовний біль родини, яка місяцями жила в надії.
Олег був справжнім сином своєї землі. Людина праці, людина слова. Його руки пахли хлібом і рідним полем, якому він віддав роки життя у фермерському господарстві.
Навіть коли життєві обставини змушували його бути далеко від дому, серце Олега залишалося тут, серед рідних краєвидів.
Коли ворог прийшов на нашу землю, він зробив свій найважливіший вибір — став у стрій. Як водій десантно-штурмового підрозділу, Олег Гречун був тим, хто забезпечував рух перемоги, хто під обстрілами виконував бойові завдання, демонструючи справжню мужність еліти українського війська.
7 січня 2025 року поблизу населеного пункту Мала Локня Олег Гречун прийняв свій останній бій. Місяці болісної невідомості для родини стали часом важкого очікування, яке завершилося чорною звісткою. Він пішов у небо, залишившись вірним присязі до останнього подиху.
Під час церемонії прощання слова були зайвими. Найкрасномовнішими були сльози матері, міцні рукостискання побратимів та державний стяг, що огортав труну, його передали рідним як символ незламності духу Олега. Трикратний військовий салют розірвав повітря, сповіщаючи, що воїн іде у Небесне Військо.
Ми низько схиляємо голови перед родиною Олега Васильовича. Ви виховали людину, чиє серце виявилося сильнішим за смерть.
Спи спокійно, Герою. Тепер ти — наш ангел-охоронець. Ти повернувся додому назавжди, і пам'ять про твій чин житиме у кожному колоску рідного поля, у кожній дитячій посмішці та у кожному мирному світанку нашої України.
Вічна і світла пам’ять!