Місто зустрічало Героя навколішки…Із квітами, державними прапорами, зі сльозами на очах люди віддавали останню шану воїну, який віддав своє життя за Україну, за кожного з нас.
Прощання відбулося на площі перед адміністративною будівлею виконавчого комітету міської ради. Священники звершили молитву за упокій душі загиблого Захисника, підносячи щирі прохання до Бога за його вічний спокій.
Дмитро Гапуржанов народився 2 травня 1993 року в місті Нетішин. Навчався у загальноосвітній школі №2, з юних років захоплювався футболом — відвідував відділення футболу місцевої КДЮСШ, брав участь у численних змаганнях як в Україні, так і за її межами.
У 2010 році закінчив Луганське вище державне училище фізичної культури і спорту, після чого вступив до Нетішинського професійного ліцею, де здобув спеціальність електрогазозварника.
У 2011 році був призваний на строкову військову службу, яку проходив у Львові в складі 80-ї аеромобільної бригади. Дмитро був учасником АТО/ООС — виконував бойові завдання на Донеччині, зокрема у районах Костянтинівки та Торецька.
Після демобілізації певний час перебував за кордоном, однак із початком повномасштабного вторгнення повернувся в Україну. З березня 2022 року служив у лавах територіальної оборони Білої Церкви, а вже 3 квітня був призваний на військову службу 1-им відділом Шепетівського РТЦК та СП.
Свій бойовий шлях продовжив розвідником на Запорізькому напрямку. У червні 2022 року отримав важке поранення. За проявлену мужність був нагороджений медаллю Міністерства оборони України «За жертву крові в боях за волю України».
Після тривалого лікування та реабілітації у столичному військовому шпиталі Дмитро добровільно повернувся на фронт, попри можливість отримати групу інвалідності. Освоїв нову військову спеціальність — навідника-оператора бойової машини. Брав участь у боях на Донеччині — під Бахмутом, Кліщіївкою, Андріївкою.
6 вересня 2025 року Дмитро Гапуржанов загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Шахове Покровського району Донецької області.
Його пошук став болючим випробуванням для рідних. Мама Надія, відчувши біду серцем, самотужки розпочала пошуки сина. Дні очікування, надії та невідомості змінилися страшною звісткою… Після проведення ДНК-експертизи підтвердилося найстрашніше — Дмитро загинув…
Коротка, але гідна життєва дорога… Він був щирим, добрим, відвертим, відповідальним, мужнім чоловіком, який до останнього подиху вірив у перемогу України. Не встиг створити власну сім’ю, але залишив по собі світлу пам’ять і приклад справжнього патріота.
У Дмитра залишилися мама Надія, рідні та близькі, для яких він назавжди буде найдорожчим…
Його життя обірвалося у 32 роки… Але його подвиг - вічний.
Світла пам’ять Герою.
Щирі співчуття рідним і близьким.
Відділ інформаційної діяльності НМР
