Смерть завжди приходить раптово. Але є втрати, які неможливо прийняти серцем, яким би сильним воно не було. Є біль, що не минає з часом, не стихає з днями, а лише оселяється глибоко всередині — назавжди.
5 січня 2026 року, під час служби на полігоні, серце Олександра навіки зупинилося. Його зірка спалахнула на небі надто рано, залишивши по собі тишу, біль і безліч запитань без відповідей. Життя, сповнене надій, мрій і планів, обірвалося раптово й невблаганно.
Свою останню земну домівку Воїн Світла знайшов у селі Білогородка. Саме тут, під схиленими головами рідних, друзів і всієї громади, лягла на серце ще одна важка втрата цієї війни — війни, що забирає не лише на полі бою, а й у тиші навчальних полігонів, у виснажених серцях.
Олександр мав свій шлях, свої надії, свою дорогу вперед. Але доля розпорядилася інакше, залишивши замість майбутнього — спогади та невимовний смуток.
Жодні слова не здатні зменшити пекучий біль утрати для рідних і близьких. Цей біль не має меж і не знає часу. Він навіки оселяється у серцях тих, хто любив, чекав, вірив.
Молебень за упокій душі Воїна Світла звершили священнослужителі Православної Церкви України. Молитва здіймалася до неба разом із тремтячими словами прощання, надією на вічний спокій і світло. Тепер Олександр — у небесній варті. А над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.
Нехай земля Воїну Світла буде пухом, а вічна пам'ять супроводжуватимуть на небесному шляху.
Ізяславська міська рада
