Володимир Кондратюк народився 26 липня 1977 року в місті Шепетівка в родині робітників — Петра Семеновича та Броніслави Іванівни. Мав старшу сестру Валентину. Навчався у загальноосвітній школі №8, а після 9 класу вступив до Плужненського СПТУ, де здобув професію тракториста-комбайнера.
Після навчання проходив строкову службу на Львівщині, у місті Яворів, у складі десантних військ. Брав участь у військовому конфлікті в Югославії, де отримав дві контузії. Повернувшись до цивільного життя, Володимир продовжив освіту у Вінницькому транспортному фаховому коледжі та здобув спеціальність стропальника.
Після завершення навчання повернувся до рідного міста, працював на залізниці у складі бригади відновлювального поїзда. Згодом працював у приватному підприємстві «Житлофонд», та за кордоном.
На початку 2000-х років зустрів свою любов — Елу. Вони повінчалися та протягом понад 20 років крокували пліч-о-пліч. Разом виховали двох синів — Ернеста та Дмитра. Родина була для Володимира найбільшою цінністю.
Він був затятим рибалкою, любив «тихе полювання» – походи по гриби, подорожі та відпочинок на природі. Щороку родина їздила до моря — щоразу у нове місце, аби показати дітям більше світу. Володимир навчав синів усьому, що вмів сам, своїм прикладом. Понад усе він мріяв дати дітям гідне майбутнє. Дружина згадує:
«Він був романтиком. Часто дарував квіти — йшов з роботи й приносив букет, будь-який, головне – щоб порадувати. Він був моєю половинкою, ми все робили разом — працювали, відпочивали…».
Володимир був спокійною, неконфліктною людиною, умів домовлятися, цінував щирі розмови, любив душевні компанії. Порядний, чесний, добрий — нікому не відмовляв у допомозі. Мав багато друзів, бо вмів зберігати людяність за будь-яких обставин.
26 квітня 2024 року Володимира мобілізували до лав Збройних Сил України. Спочатку проходив навчання у Рівному та Житомирі, а згодом був направлений на виконання бойових завдань на Сумщину. Завжди, коли мав можливість, виходив на зв’язок із дружиною. Казав, що все добре, щоб не тривожити родину.
Останній його дзвінок був 11 серпня 2024 року. Він попросив вибачення, ніби попрощався, пообіцяв ще зателефонувати синам — але більше на зв’язок не вийшов. Згодом родині повідомили, що Володимир зник безвісти. Почалися довгі місяці пошуку і виснажливого чекання. Надія жевріла до останнього. Старший син мріяв, що батько повернеться на його весілля — не хотів святкувати без нього… Але не судилося… Володимир Кондратюк загинув 11 серпня 2024 року на полі бою в кореневському районі курської області.
Він віддав життя за Україну, за свою родину, за майбутнє, у яке так вірив. Ми не маємо права забути Володимира Кондратюка та усіх Новітніх Героїв. Ціна їхніх життів – ціна добрих ранків і спокійних днів у тилу.
Герої не вмирають!
Шепетівська міська рада
