Завжди усміхнений, життєрадісний, він був людиною, яку цінували та поважали усі, хто знав.
З перших днів повномасштабного вторгнення він, не вагаючись, долучився до лав ЗСУ. Служив у складі 3-ї ОВМБр, яка також відома, як Залізна бригада. Разом із побратимами він пройшов пекло боїв на Харківщині, в Курській області, та ніколи не скаржився.
Мав відзнаки, подяки командування, але ніколи ними не хвалився. Хоч би як було важко, які б жахіття війни не доводилося бачити, він завжди зберігав оптимізм.
8 листопада 2025 року Олександра не стало… Його життя обірвалося в районі населеного пункту Колодязне, Харківської області. Він не зрадив присязі, він до останнього зберігав вірність українському народу.
Попрощатися з Олександром сьогодні прийшла, мабуть, не одна сотня місцевих мешканців. Для багатьох ця втрата стала особистою трагедією. Рідні, близькі, друзі, однокласники, вчителі, побратими, усі небайдужі мешканці громади, схилившись навколішки, зустрічали хороброго земляка. Встелені квітами узбіччя доріг, школярі з патріотичною символікою і сльози близьких.
Поховали бійця на місцевому кладовищі, поруч із Героями російсько-української війни. Ще один блакитно-жовтий стяг на білогірських пагорбах, ще одна болюча рана на серцях жителів нашого краю.
Спочивай з миром, воїне! Вічна пам’ять! Щирі слова співчуття родині, яка виховала мужнього Захисника. Сили Вам пережити це страшне горе. Герої не вмирають, допоки кожен із нас пам’ятатиме про них. Наш обов’язок — зберегти цю пам’ять у серцях і літописах краю.
