Народився Олександр Митюк 16 травня 1981 року в смт Ємільчино, Житомирської області. Згодом родина переїхала у село Цвітоха. Саме тут Олександр у 1998 році закінчив місцеву школу. Брав активну участь у житті школи, був учасником шкільного духового оркестру.
У 1999 році закінчив Нетішинське професійно-технічне училище №23 і здобув фах електрогазозварювальника.
У цьому ж році був призваний до лав Збройних Сил України. Олександр проходив строкову службу у в/ч 2418 Кінологічному навчальному центрі Державної прикордонної служби України, місто Великі Мости Львівської області.
Після служби у ЗСУ працював слюсарем, а пізніше електрогазозварювальником на Підсобному сільському господарстві Нетішинської АЕС, монтажником металевих та залізобетонних конструкцій Закритого акціонерного товариства «ПЛАНЕТА-БУД», пізніше – на Ремонтно-механічному заводі м.Славута.
З 2015 року по 2018 рік працював на посаді газоелектрозварювальника житлового господарства в/ч А1358 Хмельницького квартирно-експлуатаційного відділу.
У березні 2018 року був прийнятий на військову службу за контрактом у в/ч А1358. 28 травня 2024 року переведений до військової частини А 4056. На посаді гранатометника 3-го єгерського відділення 2-го єгерського взводу 5-ї єгерської роти 2-го єгерського батальйону 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша далеко від рідного краю, Олександр мужньо виконував свій військовий обов’язок, тримаючи оборону заради України, заради нашого майбутнього.
4 червня 2024 року родина отримала сумну звістку про те, що Олександр Митюк зник безвісті. Почався страшний відлік – очікування, невідомість…
Рідні молилися й чекали, прислухалися до кожного дзвінка, сподіваючись почути його голос, жили вірою в диво. Але дорога Олександра додому виявилася довгою – довжиною в 17 місяців. І тільки завдяки ідентифікації ДНК 16 жовтня 2025 року стало відомо найстрашніше – він більше ніколи не обійме своїх близьких.
Сьогодні старший солдат Олександр Митюк «Каба» повернувся… повернувся на рідну землю «на щиті». Як справжній воїн. Як справжній син України. Як Герой.
Щирий, добрий, сором’язливий, щедрий, вірний друг – таким назавжди запам’ятають Олександра його рідні: мама Марія Іванівна, тато Олексій Петрович, дружина Вікторія, сестра Інна, друзі, бойові побратими.
На жаль, словами важко загоїти в серці болючу рану втрати. Адже смерть нашого захисника – велике горе для нас усіх. В цю сумну мить поділяємо горе сім’ї та усі разом схиляємо голови в глибокій скорботі.
Нехай добрий, світлий спомин про покійного Захисника України стане сильнішим за смерть. Нехай душа Олександра Митюка знайде вічний спокій і залишить вічну пам’ять в серцях рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Вічна пам’ять! Вічна слава Захиснику України!
Слава Україні! Героям слава!
