Майже 3 роки між відчаєм і надією: на щиті повернувся Люлюк Дмитро

Рідні довгий час жили між відчаєм і надією. Він вважався зниклим безвісти… Кожен день – мов вічність, кожна новина – мов удар у серце. Вони молилися, чекали, вірили… Але дива, на жаль, не сталося.

24 травня 2022 року стало останнім днем його земного життя. Дмитро загинув, виконуючи бойове завдання на Донеччині – там, де українські воїни тримають передову, захищаючи нашу землю від ворога. Він боровся до останнього, віддавши найдорожче – своє життя – заради України, заради нашого майбутнього.

У розквіті сил пішов із життя 37-річний військовослужбовець. Дмитро ще міг би зробити багато корисного для своєї сім’ї та країни… Але, рука російського окупанта забрала сина у батьків, чоловіка в дружини, батька у двох неповнолітніх дітей, побратима та друга у військовослужбовців, а в Батьківщини – сина й воїна.

Дмитро був не просто життєлюбом, оптимістом. Але водночас – сміливим воїном, загартованим бійцем, справжнім патріотом. Бойові товариші пам’ятають його як безстрашного і надійного капітана, який завжди йшов уперед, не ховався за спинами інших і ніколи не здавався. До останнього подиху стояв за правду, за свободу, за Україну. За особисту мужність і героїзм під час захисту Вітчизни наш земляк був нагороджений численними військовими відзнаками. Він мав повагу і визнання серед бойових побратимів.

Скорботний кортеж пройшов вулицями міста, а люди, ставши на коліна, проводжали Героя у Вічність… Похоронна процесія, що розтягнулася на кількасот метрів, йшла у невимовній тузі під звуки духового оркестру.

У соборі Різдва Христова Української Православної Церкви відбулася заупокійна служба, а згодом – ритуал прощання на центральній площі міста. Під час церемонії прощання представник Національної гвардії передав його доньці нагрудний знак «За заслуги перед містом Кривий Ріг» ІІІ ступеня – посмертну відзнаку за відвагу, вірність присязі та самопожертву в боротьбі за Батьківщину.

Поховали Героя з військовими почестями на Алеї почесних поховань кладовища міста Ізяслав.

Важко знайти слова, які могли б загоїти цей біль… Вся Ізяславщина розділяє гірку втрату родини, схиляючи голови в глибокій скорботі.

Спи спокійно, воїне… Ти тепер – янгол нашого народу!