Атулін Борис Амангільдайович народився 2 липня 1970 року у селищі Кривояр, Ровенського району Саратовської обл. в багатодітній сім’ї. В ранньому дитинстві нашого Героя спіткало велике горе. В автокатастрофі загинули його батьки і всіх дітей на виховання забрав дядько.
«Нас всіх разом було дев’ятеро, велика дружна родина, свій міні-садочок», – жартував Борис, згадуючи дитинство.
У 1977 році він пішов у перший клас Кривоярської середньої школи, яку закінчив у 1987 році. Після закінчення школи працював трактористом у радгоспі «Кривоярський».
З грудня 1988 року по листопад 1990 року – служба в армії. Під час військової служби познайомився з дівчиною з України. Жанна проходила виробничу практику в хлібопекарні, а юнак випікав хліб для військової частини. Молоді люди покохали одне одного, в листопаді 1990 року – побралися.
Ще деякий час, по закінченню строкової служби, працював автокранівником та в 1991 році молода сім’я переїхала на батьківщину дружини, в село Жилинці Шепетівського району.
У травні 1992 року чоловік влаштувався працювати трактористом у колгосп ім. Лесі Українки у с.Плесна на Шепетівщині. Родина поповнилась двома чарівними донечками – Аллою, яка народилася в 1995 році, та в 1998 році – Марійкою.
Доброго, веселого, життєрадісного чоловіка, дотепного гумориста, який міг розвеселити будь-кого, в травні 1999 року запрошують очолити Вовківецький сільський будинок культури. Працюючи на цій посаді, Борис розумів, що йому не вистачає знань, тому вступив до Кам’янець-Подільського училища культури на спеціальність «Народна художня творчість», яке з відзнакою закінчив у 2003 році та здобув кваліфікацію організатора культурно-дозвіллєвої діяльності, організатора театралізованих народних свят і обрядів.
Борис Амангільдайович любив мистецьке ремесло, був обдарованим і талановитим, мав прекрасні вокальні дані, обожнював українську пісню, був учасником вокального колективу «Гомін» Судилківського сільського будинку культури, акомпанував на гармоніці, а ще був неперевершеним у читанні українського гумору. Колеги згадують, що колектив працівників культури Судилківської територіальної громади був одним організмом: ділили разом творчі будні, разом працювали, планували, організовували, разом допомагали військовим.
«З ним було легко і цікаво у спілкуванні, у роботі та під час відпочинку»,- згадує колега, Валентина Галімська.
Кожен, хто знав і любив Бориса, тяжко й боляче переживають втрату, та рани в серцях його дітей — найглибші. Вони згадують тата, як найкращого друга, порадника та наставника.
«Він був дуже добрий, завжди піклувався про нас з сестрою, – згадує менша донька Марія,- перевіряв та допомагав виконувати домашнє завдання, прищеплював любов до музики, завдячуючи йому я закінчила музичну школу та училище культури. А ще він заповідав нам цінувати кожен день, завжди залишатися людьми – добрими та щирими».
17 серпня 2024 року Борис Атулін був мобілізований, був командиром 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти. Свідченням людини з великим серцем є і те, що Борис щодня в соцмережах, вже на передовій, бажав своїм друзям доброго ранку і спокійної ночі.
«Цінуйте тих, хто присвячує вам свій час, адже вони віддають, те, чого ніколи не зможуть повернути назад…», – це останній допис Бориса, який так любив людей і життя, мріяв про мир та чисте небо над Україною.
Загинув воїн 14 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання між позиціями в районі населеного пункту Новоандріївка, Пологівського району, Запорізької області після здійснення комбінованого вогневого впливу із застосуванням мінометного вогню та скидів з БПЛА ворога.
Борис Атулін умів підтримати та зігріти у хвилини печалі, смутку, а ще він щиро радів щастю та досягненням інших людей. Він не просто на словах любив Україну, а жив нею і пішов захищати її ціною свого життя.
Висловлюємо щирі співчуття родині та всім близьким відважного Захисника.
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Шепетівська міська рада
