Кравченко Тарас Вікторович народився 5 травня 1990 року в м.Шепетівка. Був пізньою дитиною, мав старшу на 10 років сестру Світлану. Часто жартував: «Свєта, як друга мама».
Навчався Тарас у загальноосвітній школі №4. Юнак полюбляв спорт, особливо – важку атлетику. Тренери пророкували йому велике спортивне майбутнє. Тарас був розумним, енергійним‚ добрим хлопцем з великим серцем‚ завжди був готовий допомогти. Коли Тарас навчався в 11 класі, в родину прийшла біда – помер батько. Юнак враз подорослішав та взяв на себе обов’язки голови родини. Щоб підтримати сім’ю, після школи в нічні зміни працював на пилорамі.
Після закінчення школи юнак вступив до Шепетівського професійного ліцею та здобув спеціальність «електрогазозварювальник». Далі була строкова служба в місті Хмельницькому, в десантних військах.
Після завершення служби Тарас повернувся до рідного міста та працював у Шепетівській виправній колонії №98 на посаді старшого інспектора з озброєння. Юнак не зупинявся на досягнутому – заочно навчався у Чернігівському юридичному коледжі та отримав диплом юриста. Пропрацювавши в колонії 9 років та 5 місяців, Тарас звільнився за власним бажанням.
Доля підкидала нові випробування родині Тараса: тяжка хвороба забирала сили та здоров’я мами. Разом із сестрою Світланою він доглядав хвору матір. У цей час, щоб підтримати родину, чоловік вирушив на роботу до столиці та почав працювати на будівництві. Незважаючи на усі зусилля родини, хвороба матері прогресувала… Тарас важко переживав смерть найріднішої.
«Сестричко, я завжди піклуватимусь про тебе, адже нас тепер тільки двоє», – згадує його слова сестра Світлана. Він завжди був захисником сестрі, племінниці й хрещениці Зорянки.
Війна змінила і так не просте життя Тараса Кравченка. Товариський, добрий, ініціативний, завжди усміхнений, він любив життя і рідну Україну, в іншому випадку не взяв би до рук зброю і не пішов би добровольцем.
Спочатку він став на захист рідного міста у лавах самооборони, проте вже 26 квітня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України та проходив службу в одній з військових частин міста.
30 березня 2024 року Тарас був направлений на виконання бойових завдань у Харківську область. Він завжди намагався бути на зв’язку з рідними, а коли не міг, то передавав вісточку через побратимів. Востаннє він був на зв’язку 11 жовтня, написав сестрі: «Бережіть себе, мої любі дівчатка». Потім була тривожна тиша і 18 жовтня від побратимів Світлана отримала довгоочікувану звістку, що «все добре». Тарас хотів багато ще зробити в цьому житті, адже вдома на нього чекали двоє діток: донечка Єва та син Матвій, старша сестра Світлана та племінниця Зорянка. Та, на превеликий жаль, всі плани обірвалися.
Чоловік прийняв свій останній бій 19 жовтня 2024 року у Чугуївському районі Харківської області. За словами побратимів, він загинув миттєво від ворожої кулі. Тарас до останніх хвилин свого життя залишився вірним військовій присязі та українському народу.
Біль страшної втрати та гіркі сльози увірвалися до оселі ще одного шепетівчанина, Кравченка Тараса Вікторовича – Герой повернувся “на щиті”. Схиляємо голови у скорботі перед світлою пам’яттю Героя. Шепетівська громада поділяє горе родини, близьких і побратимів воїна.
Війна в розпалі, ми живемо у війні. Завдання кожного з нас – робити все для підтримки наших воїнів. Кожен з них – наше життя, наше майбутнє і майбутнє нашої України.
Слава Збройним силам України!
Слава Україні!
Шепетівська міська рада
