«На щиті» додому повернувся старший солдат Гордий Олександр Віталійович, кулеметник механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону.
Олександр Віталійович Гордий народився 3 грудня 1992 року у с. Скала-Подільська Чортківського району Тернопільської області в родині військового прапорщика Віталія Олександровича та бухгалтера Марії Сергіївни. Його старша сестра Людмила згадує:
«Ми були дуже дружні. Сашко був безмежно добрим, щирим і безкорисним».
Коли хлопцю виповнилося 12 років, родина переїхала до Шепетівки, адже тут проживали рідні по маминій лінії. Олександр навчався у школі-гімназії №5. Навчання давалось йому легко, він швидко адаптувався та знайшов багато друзів. Після закінчення школи юнак отримав водійські права та був призваний на строкову службу.
Спочатку службу проходив у Білій Церкві, потім був направлений до навчального центру «Десна». З технікою Олександр був на «ти», бувало, розповідав сестрі Людмилі:
«Не хвилюйся, мені тут добре, я один з найкращих водіїв».
Після служби в армії юнак повернувся до Шепетівки та працював у Шепетівській виправній колонії №98 командиром відділення відомчої пожежної охорони. Саме там, на роботі, у 2019 році він знайомиться з майбутньою дружиною Іриною. Хоч життя і підкидало випробування, та молоді люди впевнено йшли пліч-о-пліч разом. Олександр з Іриною ростили та виховували трьох синів – Володимира, Артема та Максима. Придбали та облаштовували власний будинок.
Пропрацювавши у Шепетівський виправній колонії 10 років та 1 день, Олександр звільняється за власним бажанням та за 8 днів до повномасштабного вторгнення, 16 лютого 2022 року подає документи до 28-ї окремої механізованої бригади імені «Лицарів Зимового Походу», що дислокувалась у Чорноморську. Так розпочався бойовий шлях нашого Героя.
За цей період він брав участь у запеклих боях на Херсонському напрямку та у звільненні правобережжя Херсонщини. Потім був направлений до Донецької області.
Його мужність і відвага здобули повагу та прихильність усіх, хто мав честь бути поруч з ним на полі бою. Олександр був відважним воїном, який боровся за справедливість і правду. Він був доброю, дуже позитивною людиною, душею компанії.
Побратими його пам’ятатимуть, як щирого, відповідального, працьовитого, завжди готового допомогти та підтримати. А ще наш Герой дуже любив свою сім’ю. Він завжди рвався додому, адже там його чекали рідні: батьки, сестра з племінницями, кохана дружина та сини. Сашко був хорошим братом, завжди підтримував сестру Людмилу, чоловік якої – Олександр Тимошишин загинув у 2016 році під Артемівськом.
Він безмежно кохав дружину і дітей, щоразу дуже чекав зустрічі з ними. Вирвавшись у відпустку всього на три дні, у травні 2024 року Олександр та Ірина повінчались.
«Саша був найкращий, справжній романтик, усі спогади що збереглися в моєму серці – яскраві, бо час проведений з ним був дійсно неоціненний», – згадує дружина.
Він дуже любив проводити час з хлопцями, ганяти м’яча, просто гуляти. Олександр ніколи не втрачав надії на кращі часи.
В розмовах з дружиною планували чергову довгоочікувану відпустку, хотіли поїхати з дітьми на відпочинок. Клята війна перекреслила всі плани й мрії. Повертаючись з чергового завдання, він востаннє написав дружині «Все добре. Кохаю тебе…».
Олександр загинув 20 жовтня 2024 року біля населеного пункту Озарянівка Бахмутського району Донецької області, віддано та мужньо захищаючи рідну землю.
Важко уявити, що доводиться пройти матері, яка втратила сина. Як жити далі сестрі, яка не вірить до кінця в загибель рідного брата та у відчаї пише: «ти був моїм промінчиком сонця, моїм Сашулькою». Як змиритися з втратою молодій дружині, котра дуже любила свого чоловіка, як втішити синів, які більше ніколи не скажуть: «Тату!». Їм тепер всім потрібно вчитись жити без нього.
Олександр, не вагаючись, став на захист своєї Батьківщини, мужньо захищав цілісність і незалежність України. Понад усе бажав миру та найшвидшого повернення додому, до своїх рідних. Олександр приєднався до лав Небесного Війська, воїн віддав власне життя за нас із вами, за наш спокій і незалежність!
Олександр був відважним воїном – солдатом з душею. Частиною світлого воїнства – нової незалежної нації, яка народилася, постала у війні за незалежність України, яка має творити свою незалежну культуру та історію.
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Шепетівська міська рада
