Народився Олександр Анатолійович 25 червня 1982 року у місті Шепетівка. Зростав у дружній родині, де панувала любов і повага. Навчався у загальноосвітній школі №1, згодом у школі‑пансіоні, де і здобув середню освіту. Після закінчення школи вступив до професійно-технічного училища у с.Гамарня Полонського району, де оволодів професією водія. Трудову діяльність розпочав у Шепетівському водоканалі, де працював в аварійній бригаді з ремонту водопостачання.
Згодом Олександр почав працювати на будівельних об’єктах за кордоном та в Україні, оскільки був майстром на всі руки, все, за що брався, усе в нього було до ладу. У вільний від роботи час займався улюбленою справою – риболовлею. Дуже любив тварин, його домашній улюбленець пес Сігал ще досі чекає на повернення хазяїна.
Зі слів рідних, Олександр був розбитний, розумний, всебічно розвинений, мав багато планів та задумів. Головною мрією було відбудувати батьківську хату. І вона обов’язково здійснилася б, якби не клята війна…
25 жовтня 2023 року Олександр Солодчук був мобілізований на військову службу. Маючи змогу взяти відстрочку по догляду за хворою матір’ю, попри всі умовляння сестри, навідріз відмовився. Сестра згадує його наполегливе твердження:
«Я нікуди не буду втікати, ховатися, буду виконувати свій обов’язок».
А далі – навчання на Рівненському полігоні, потім гарячі точки – Слов’янськ, Часів Яр та харківський напрямок.
Під час проходження служби Олександр виявив мужність, героїзм, самовіддачу та здобув щиру повагу побратимів. Недарма до нього прив’язався позивний «Кот», Олександр був завжди уважним, сконцентрованим та розсудливим, усі завжди прислухалися до його порад.
Побратими жартували: «Такого кота, як цей кіт, немає ні у кого». Це була людина слова і честі. Він ніколи ні в кого нічого не просив, якщо ж йому допомагали – віддячував сторицею.
Життєва зірка нашого захисника згасла 17 травня 2024 року.
Солодчук Олександр Анатолійович буде похований на кладовищі у рідному місті, як Герой, поряд з батьком. Така була його воля, так він заповідав перед кожним виходом на завдання. У воїна залишилась сестра Ольга та тринадцятирічний син Дмитро.
Війна забирає не просто наших відважних оборонців, вона забирає рідних, друзів, побратимів, тих, з ким ще вчора разом мріяли про перемогу та будували плани на майбутнє. Тепер вони залишаються пекучим болем і світлим спомином у наших серцях.
Шепетівська громада поділяє з родиною Героя цю гірку втрату.
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Шепетівська міська рада
