Народився Олександр 21 червня 1982 року у місті Славуті. У 1999 році був випускником Славутської ЗОШ № 3. Після цього проходив строкову службу в армії.
У 2004 році закінчив Київський радіомеханічний технікум за спеціальністю «Конструювання, виробництво та технічне обслуговування радіотехнічних пристроїв» і здобув кваліфікацію радіотехнік.
Далі продовжив навчання у Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій, який завершив у 2009 році та отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Інформаційна безпека» та здобув кваліфікацію бакалавра інформаційної безпеки.
У 2010 році закінчив Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Системи захисту від несанкціонованого доступу» та здобув кваліфікацію інженера у галузі інформаційної безпеки.
Працював за фахом у Києві, на керівній посаді.
Там, у столиці, Олександр і зустрів свою кохану жінку Наталію. Як згадує Наталія, з першого дня знайомства більш, ніж на день не розлучалися, завжди разом і завжди поруч.
Проте, 24 лютого 2022 року життя розділилося на «до і після»… Пережили окупацію Київщини, у якій провели сім днів. Тікали на Тернопільшину до рідних та близьких людей. Там наш Герой прийняв добровільне рішення і мобілізувався.
Потрапив до 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Сержант військової частини А0998, інструктор другого стрілецького батальйону.
Бойовий шлях нашого Героя складний та непростий: звільнення Херсонщини, Бахмутський напрямок (страшний фосфор), Луганська область…
Життя Олександра обірвалося на Донецькому напрямку, поблизу населеного пункту Залізне, унаслідок ворожого удару керованої авіабомби 25 лютого 2024 року.
Наш Захисник має нагороди – «Золотий Хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України, почесні грамоти та подяки від командування.
У полеглого Героя залишилися мама, тато, дружина та сестра.
Всі рідні поруч з Олександром відчували себе захищеними і впевненими у світлому майбутньому. Чесний, справедливий, добрий, завжди виважений і спокійний. Дуже відповідальний у всьому. Сашко був люблячим сином та братом, підтримкою для своєї сім’ї, чудовим дядьком та хрещеним батьком, за яким дуже сумує його племінник та похресник Максим.
Для дружини він був весь світ, як і вона для нього… Як згадує Наталія, всі ці 735 днів війни була ніби як в дорозі туди, куди відправлялася бригада чоловіка. Можна сказати «воювали» спільно. Разом із чоловіком рашисти вбили і її, як дружину, але війна для неї на цьому не завершилася… помстимося!
Він Герой для кожного, хто знав особисто і для всієї України!
Із гордістю відзиваються про Олександра і його побратими:
«Скільки ж ночей лише за цю осінь-зиму я з побратимами мав честь працювати під твоїм керівництвом. Дякую тобі за те, що ти завжди за нас стояв горою, давав нам правильний напрямок, коли ми губилися. Що в роботі, що в житті!!! Дякую тобі за все. Спочивай з миром».
Міський голова, виконавчий комітет, депутатський корпус Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким відданого Воїна України.
Поховали Героя на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями.
Спи спокійно, дорогий наш Захисник, вічна, світла пам’ять та безмежна шана Герою!
Слава Україні! Героям Слава!
Пресслужба Славутського МВК
