Весь цей період оборонець вважався зниклим безвісти. У рідних брата та сестри бійця жевріла надія, проте дива не трапилося. Нарешті знайшовся, та, на жаль, мертвим…
Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… кривава війна, розпочата російськими окупантами. Ще недавно ми не могли собі і уявити, що знову наша Україна проливатиме кров за свою свободу. Та на жаль, це трапилось… Цинічний ворог прийшов на українську землю, бо вважає цю землю своєю. Бо багатьом із нас, на жаль, було «какая разница», якою мовою говорити, які пісні співати, в яку церкву ходити…
На полі битви – наші оборонці, котрим не всеодно. Вони стоять на захисті рідної землі, своїх дітей, батьків, на захисті нашого майбутнього. Вони справжні Герої! Та, на жаль, Україна втрачає цвіт нації…
50-річний мешканець с.Білеве, машиніст автомобільного крана - людина складної і в той же час цікавої та багатогранної професії.… Справжній чоловік, який не бив себе в груди, щось комусь доводячи, а без слів виконував свою дуже важку і небезпечну роботу. Леонід Іванович хотів насолоджуватись своїм життям, жити поруч із рідними… Про щось мріяв, думав, надіявся… Та, на жаль, не судилось.
Оборонець…. Основна риса, яка його вирізняла – це його козацька натура. Не зважаючи на те, що важко перехворів, за першим покликом серця став на захист рідної землі, коли ворог підступно й масштабно зайшов на нашу територію у 2022 році.
Леонід Іванович не був наляканим новобранцем, а свідомо пішов забирати своє. Відправляючись добровольцем у самісіньке пекло - на Донбас, казав рідним:
«Якщо я піду – за мною підуть й інші».
Наш земляк був справжнім патріотом та завзятим воїном. За проявлену мужність під час оборони населених пунктів Донеччини та безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення захисту держави, у зв’язку з широкомасштабною збройною агресією рф проти України був нагороджений відзнакою Президента України “За оборону України”. За наш спокій, мир в Україні він заплатив найдорожчу ціну – своє життя, загинувши в ім’я Вітчизни, за кожного з нас. Його життя мов спалах зірки на небі, яка освітила шлях до майбутньої Перемоги України.
Важко впустити у свідомість слова «ніколи», «назавжди»...
Провести воїна в останню путь прийшли численні односельчани, друзі, небайдужі жителі Ізяславщини. Чин похорону нашого захисника звершили священнослужителі Православної Церкви України. Поховали Леоніда Івановича з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі під синьо-жовтим стягом.
Як же швидко догоріла свічка новітнього Героя… Він відійшов у Вічність, залишивши по собі світлу пам’ять та спогади, які не залікують болючі рани рідних, але грітимуть їх душі щоразу, коли згадуватимуть про нього, про його героїчний вчинок.
А наш священний обов’язок пам’ятати подвиг нашого воїна-добровольця, як і решти захисників, шанувати цінності, за які вони загинули й ніколи їм не зраджувати, як це робили наші Новітні Герої.
Вічна шана та доземний уклін загиблому воїну України.
Ізяславська міська рада
