Олег Даниленко народився 10 листопада 1989 року в селі Коханівка, де і провів свої дитячі та юнацькі роки. У школі його згадують, як непосидючого, активного, кмітливого, допитливого хлопчика зі щирою, доброю посмішкою на обличчі. Високий на зріст, зі спортивною статурою, був попереду усіх не тільки на уроках фізкультури, а й завжди першим приходив на допомогу, не чекаючи, коли попросять. Мав відзнаки за гарне навчання та спортивні досягнення. Меншому братику Дмитру був не тільки другом та порадником, а й прикладом для наслідування. Олег мав багато захоплень, одне з них – риболовля. В дитинстві полюбляв ловити рибу з татом, це захоплення проніс через все життя. І навіть на війні знаходив для цього час.
Після закінчення у 2007 році Великокаленецької ЗОШ навчався у Шепетівському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку за спеціальністю бухгалтер. Згодом продовжив навчання у Подільському державному аграрно-технічному університеті. Строкову службу Олег пройшов в десантно-штурмових військах у місті Хмельницький. Після закінчення служби працював будівельником за кордоном.
Незадовго до повномасштабного вторгнення повернувся на Батьківщину. А в страшний для усіх нас день, 24 лютого, вирішив виконати свій громадянський обов’язок – захистити рідну землю. І вже 25 лютого 2022 року, не вагаючись, пішов до Шепетівського центру комплектування та соціальної підтримки і добровільно вступив до лав територіальної оборони. Коли батько, Сергій Тимофійович, який тоді працював за кордоном, дізнався – підтримав Олега.
Після навчання Олег проходив службу у батальйоні, який охороняв аеропорт Жуляни, пізніше продовжив службу у гарячій точці на Запорізькому напрямку.
Олег був справжнім патріотом. Після неодноразових контузій, часто недолікованих, він повертався в стрій. Рідні зі сльозами на очах та одночасно з гордістю згадують його слова:
«Як я залишу хлопців? Як вони там, без мене? Їх не буде кому змінити!». Так, він був справжнім другом побратимам!»
У війську отримав позивний «Партизан». Відповідальний, товариський, веселий, життєрадісний, міг завжди підняти настрій і знайти вихід із будь-якої ситуації, він був тим, про кого згадуєш завжди із повагою та усмішкою на обличчі», – розповідають побратими Олега. В пам’яті рідних завжди залишиться нездійсненна мрія Олега – створити сім’ю й стати батьком. Ці плани мали здійснитися після війни, так він сподівався… Але підступна війна краде все… Виконуючи бойове завдання, 5 січня 2024 року, в Запорізькій області, Олег загинув.
Йдуть у засвіти найкращі. Олег був тим, хто не боявся стати на захист України. Його служба в ЗСУ була не лише зобов’язанням, а й виявом його патріотизму та любові до України.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та побратимам загиблого.
Слава Україні!
Героям слава!
Шепетівська міська рада
