Є на світі люди, які діляться теплом свого серця з іншими. Адже саме людина обдарована може творити гарні речі, і тільки добра людина поділиться з іншими секретами своєї творчості.
Це дуже приємно, бо багато майстрів з соломоплетіння взагалі нічого не передають. Валентина Сірук саме з доброзичливих та подільчивих.
Дивуєшся, як із звичайної соломки Майстриня творить неймовірні речі: квіти, ляльки, цукерниці, сумки, дідухи, капелюхи. Соломка – гарний, “сонячний” матеріал, але потрібно знати, як з ним поводитися. А головне - мати неабияке терпіння, фантазію, і вкласти у виріб частиночку душі. Та й душа повинна бути світлою і чистою, як соломка з якої роблять такі дивовижні речі. Тільки тоді витвір вийде гарним і буде подобатися іншим.
Сіро-рожева виставкова зала музею здається стала випромінювати тепло і енергію доброти. Сьогодні її прикрашають композиції, зроблені руками людини, котра любить свою справу понад усе.
Найбільше мені сподобався вінок, заквітчаний волошками, який, здається, увібрав у себе тепло житнього поля. Дивишся на нього... і в уяві бачиш: квітуючі маки, блакитне небо, чуєш пісню перепілки...
Валентина Іванівна - жінка з щирою посмішкою, миловидна, усміхнена і напрочуд доброзичлива. Їй приємно, що повна зала дорослих та дітей. Вона, мабуть, і не очікувала на таку велику кількість слухачів. Але пані Валентина привітно посміхається, і розповідає як почала працювати.
На перший погляд соломоплетіння здається легким заняттям, але то невсипуща праця. Саме бажання самореалізуватися допомогло пані Валентині так багато зробити за останні кілька років, відколи вона полишила основне занятття - викладацьку справу у Будинку дитячої творчості, де вела гурток в'язання і соломникарства (навчала дітей робити аплікації з соломки).
Народилася пані Валентина 22 грудня 1962 р.н. на Черкащині. У 1983 році закінчила Уманське педагогічне училище. З дитинства вона любила розглядати візерунки на рушниках, які мама з бабусею вишивали. Так, від мами вона перейняла любов до рукоділля, і ще в шкільні роки вишила свою першу блузку, потім – сукню. Улюбленими заняттями і досі є соломоплетіння, вишивка, в’язання.
А почалося її захоплення соломоплетінням з того, що у 2004 році Валентина Іванівна відвідала виставку відомої майстриняі із соломоплетіння волинянки Марії Кравчук «Житнє перевесло», що проходила в Нетішині. Високохудожні вироби з соломки були виставлені в галереї “Арт-Пласт”. Там вона познайомилася з пані Марією і захопилася соломоплетінням.
Пані Валентина почала наполегливо переймати у Марії Кравчук це ремесло. З часом вона зрозуміла, що в соломі взагалі є дуже багато секретів плетіння. Самих елементів плетіння може й не так багато, але якщо зробиш не той рух, не правильно замочиш солому, то гарний виріб ніколи не отримаєш. До чогось дішла самотужки, щось навчилася у пані Марії.
20 квітня 2011 року у рідному місті відбулася перша персональна виставка Валентини Сірук «Вишивана душа», на якій було представлено різноманітні вироби декоративно-прикладного мистецтва. Пані Валентина атестована майстром народного мистецтва у Національній спілці майстрів народного мистецтва України.
А 19 вересня 2013 року Майстриня соломникарства, вишивки та в’язання Валентина Сірук презентувала у Хмельницькому в приміщенні обласного науково-методичного центру культури і мистецтва свою персональну виставку виробів декоративно-прикладного мистецтва. Виставка у Шепетівці - одиннадцята за останні роки.
У вправних руках Майстрині народжується справжнє солом’яне диво - тут неповторні букети квітів, жінки-берегині, сумки та кошики, дідухи та вертеп, вишиті образи та одяг, оздоблений соломою.
До речі, вона запланувала зробити цілу колекцію сукенок інкрустованих соломкою. На сьогодні має п'ять таких виробів, і під час останньої виставки в обласному центрі її сукні демонстрували представниці модельної агенції в місті Хмельницькому.
Як кожна українська господиня, пані Валентина встигає і город обробити, і огірки та помідори законсервувати, і капусту засолити. Але з деякого часу на її присадибній ділянці щороку колоситься жито, пшениця, недостиглі стебла яких йдуть на виготовлення чудо-виробів.
У червні 2007 року в м. Нетішині відбувся всеукраїнський симпозіум «Солом’яне диво» на який з’їхалося 20 знаних і маловідомих майстрів із дев’яти областей України. Кожен з них приготував до цього заходу цікаві майстер-класи і виставку робіт.
Головною метою заходу було - відродження традицій плетіння та використання традиційних форм у побуті та в обрядовості.
На підсумковій виставці після кількаденного спілкування і своєрідного змагання кожен з Майстрів продемонстрував свій творчий стиль, виявив власні здібності в роботі із сонячним стеблом. Пані Валентина із задоволенням та цікавістю прийняла участь у цьому заході, як повноправна учасниця. Серед гостей була і Марія Кравчук, чия слава вже давно полинула за межі України, аж до далекої Америки. Пані Марія - член Національної спілки майстрів народного мистецтва, солом’яним дивом якої захоплювалися мешканці Києва, Луцька, Івано-Франківська, Львова, Сочі, Мінська, інших міст.
Екологічно чисті іграшки, коники, пташки, ангели, різні обереги плела Марія Кравчук з житньої соломки майже цілий місяць на міжнародній виставці ЕКСПО з екології в японському місті Нагойя, дивуючи українським народним мистецтвом мешканців Країни сонця, що сходить.
А в Каліфорнії на міжнародному фестивалі солом’яних масок на тему “Міфи і легенди” маска волинянки Марії Кравчук “Мавка” отримала першу премію і згодом (як і дві інші її роботи) мандрувала Америкою у складі пересувної виставки.
До речі, в Америці є музей солом'яного мистецтва. Не подивуюся, якщо його відкрили представники української діаспори. В недалекому майбутньому пані Марія планує відкрити такий в рідному Туличеві, Турійського району, Волинської області. Саме в Україні, де давні традиції соломоплетіння, має бути такий культурний осередок.
У серпні 2010 році на Волині відбувся Міжнародний фестиваль соломникарства «Сніп». Тема фестивалю: Солом’яні обрядові символи народів світу.
Фестиваль зібрав майстрів декоративно-прикладного мистецтва, які представляли свій регіон.
Цікаво знати, що в основному майстри використовують житнє стебло, яке високе і тонке, але беруть до роботи всі види злаків: пшеницю, ячмінь, просо, овес.
Наприклад, в Європі та Америці працюють тільки з пшеничною соломою. В Карпатах більше використовують овес, у Львівській області - жито і овес.
Найкращий час для збирання - кінець травня, коли стебло міцне, пружне і гнучке.
На виплітання вінків та іграшок треба переважно житньої соломи, вона має відповідну структуру та потрібну довжину.
На зимові свята (Миколая, Новий рік, Різдво) роблять дідуха, дідову бороду, вертеп, солом’яний павук, як символ створення світу, віночок під миску з кутею, ангели, солом’яні їжачки, які ставили на стіл, як символ сонця, хрести, коляднички, з якими ходять колядувати. До весняних робили на Стрітення — стрітенську свічку. В різних регіонах по різному її прикрашають: на Волині - намистом, ниточками, стрічками, в Карпатах - зіллям.
Ще птах робиться на Стрітення, як символ приходу весни, як символ святого духу.
А ще нині не одна виставка соломоплетіння не обходиться без дідуха, тому що сам матеріал до цього спонукає.
Дідух, взагалі, — це сніп і символ наступного врожаю. З давніх часів вважається, що на Різдво душі предків навідують ті родини, які у хату внесли сніп з соломи.
В році є чотири поминальні дні, зокрема на святого Дмитра і перед Великоднем, то робили вінки із сухоцвітів і колосочків, які називались «душечки».
А ще наші пращури на різні свята одягами вінки. Вінок - це своєрідне сонце, що зігріває голови тих, хто його носить. У ньому закодовані прадавні знання наших предків про світобудову, кожен солом’яний стіжок у віночку, частина нашого світу, це задумані сокровенні бажання та надії на краще.
Крім цього, ще на жнива робили вінок косареві, вінок на косу, як вдячність косі за те, що вона допомогла зібрати цей урожай, а також робили вінок господині та обжинкову квітку — це таке ж деревце, як дідух, але там схилені гілочки.
Є ще спасівська борода, яку на Новий рік називають «дідовою бородою». Її називають арабським плетінням, бо вважають, що цьому виду плетіння близько 2000 років, а може й більше, хто його знає. Тобто цей вид плетіння використовували не тільки в Україні, а в Шотландії, Болгарії, Румунії. На Україні цю традицію зберегли в Карпатах.
Сьогодні більше всього люди люблять купувати янголів. Так хочеться мати янгола у своєму помешканні!
Чого тільки не побачили відвідувачі на цій мистецько-виставковій акції: плетіння, аплікація, інкрустація, скульптура... і все із соломки!
З кожним роком мистецтвом соломоплетіння цікавиться все більше людей і, відповідно, зростає чисельність тих, хто хоче займатися цим ремеслом.
Соломоплетіння — одне з найдавніших народних ремесел, характерне для всіх слов'янських та землеробських народів. Людина здавна навчилася використовувати солому злаків.
З'являлися та зникали народи, виростали та руйнувалися міста, розквітали та занепадали культури, а мистецтво соломоплетіння щоразу виринало із забуття, як тільки на ланах починало сяяти золотом сонця колосся пшениці та жита. Нове бачення знайшли ці традиції в наші дні.
По тому, як збільшується чисельність мистецьких заходів (виставок митців соломоплетіння, фестивалів з соломникарства), можемо говорити про відродження соломоплетіння, як виду українського декоративно-ужиткового мистецтва.
Народні майстри збагатили його новими образами й прийомами. З великою любов'ю і невичерпною майстерністю створюють вони з соломи високохудожні вироби.
Завершилася зустріч з Валентиною Сірук, яка охоче передає свою майстерність обдарованій молоді, майстер-класом з соломоплетіння.
А я подумки подякувала Майстрині, творчість якої спонукала мене назбирати в інтернеті цікаву інформацію по соломникарству, і працівникам обласного літературно-меморіального музею Миколи Островського (директор Тетяна Грищук) за гарну нагоду побачити чергову виставку і познайомитися з цікавою особистістю.
