Цей проект переміг в «Конкурсі індивідуальних грантів» і виділено кошти у розмірі 1 тис. гривень, яких було достатньо, щоб надрукувати 67 примірників збірочки.
В Олени була ще одна мрія – навчитися грати на музичних інструментах. Вона навіть вірша написала на цю тему:
Я хочу бути музикантом,
Я чую музику вві сні,
Бо серце сповнене кохання.
Мої пісні, мої пісні.
Я чую, як співають птиці,
Я хочу чути їх завжди.
І шум весняної водиці
Приніс нам вітер аж сюди.
І шум трави, дерев та квітів
Несе до мене у сади.
А я складаю ноти,
Нехай весна іде сюди!
Шепетівчанин Анатолій Огарев допоміг дівчині навчитися грати на іоніці. Вона уже досить непогано грає на Ямасі, але мріє навчитися грати на гітарі, яку нещодавно придбала. Олена має надію, що і ця мрія збудеться! І це все, завдячуючи людям, які завжди готові прийти Олені на допомогу: Віктору Нечипоруку (нашому земляку, представнику української діаспори з міста Сакраменто, штат Каліфорнія, США), благодійнику - народному депутатові Роману Мацолі, викладачу музики Анатолію Огареву, Івану Натолочному та іншим. Як бачите, світ не без добрих людей, і саме такі люди допомагають Оленочці вирішувати її питання і здійснювати мрії.
Незважаючи на інвалідність, Олена таки зуміла досягти ще однієї мрії – навчатися у ВУЗі. Цього року Олена здала екзамени ЗНО і вступила до Хмельницької гуманітарної академії на факультет «дошкільне виховання». Це була її мрія і вона збулася! У неї багато друзів, яких так бракувало у період навчання в школі.
Два роки поспіль Олена - учасник ІІІ і ІУ Всеукраїнської Школи Майстерності, які організовує музеї Миколи Островського. Її вірші увійшли до збірки «Ми діти твої, Україно!». Привітати Оленку прийшла науковий співробітник музею Наталія Никонова.
У жовтні Олена разом з Галиною Олійник та Оленою Іськовою була учасницею Хмельницького обласного літературного фестивалю «Слово єднає» і представляла нашу студію на обласній сцені.
На початку 2015 рокуОлена взяла участьу літературному конкурсі газети «Гарний настрій», яка видається у місті Рівне. Її вірші пройшли відбір та увійшли до літературно-худо
Вірші Оленки увійшли до колективних збірок членів студії «Доля» - «Небесна сотня», «Два покоління – дві війни», «Трави пахнуть кров’ю». Щодо останньої, то цю збірку читали наші добровольці в окопах. Десяток збірок було передано у добровольчі батальони «Миротворець», «Айдар». На часі видання альманаху «Спориші», до якого теж увійшли вірші Оленки. Кошти на альманах виділила ГО «Зміцнення громад». До речі, альманах друкується в Харкові в тій самій типографії, де надруковано збірку Олени.
Головне місце у творчості дівчини, як і раніше, займають вірші, присвячені батькам та рідним. Їй так не вистачає материнського тепла!.. Бабуся Людмила Василівна все робить для того, щоб Оленочка почувалася щасливою. До числа людей, які дорогі для неї можна віднести і лікарів, про яких у неї самі гарні враження. Ось вірш Оленки написаний в листопаді, коли вона була в лікарні:
Я пишу, моя лікарко, віршик крилатий,
Що на крилах лелеки до вас прилетить.
Розкажу я вам правдоньку щиру у ньому,
Всю ту правду, що в мене на серці лежить.
Попрошу я у гаї веселу зозульку,
Щоб вона накувала Вам довгі роки.
Попрошу вірну Долю - предобру чаклунку,
Щоб засяяли в небі щасливі зірки.
Ще один вірш написаний під час перебування в обласній дитячій лікарні:
До нас в палату Осінь завітала,
Така привітна, сяюча прийшла.
Шкода, що я в цю пору не родилась -
Принцеса Осінь… ні, на жаль, не я.
Нас листячком багряним привітала,
Яскраво-жовті хризантеми принесла.
Я б свою душу чарівниці цій віддала,
Каштани у долоньках піднесла.
Або ще такий вірш:
Рано вранці ясне сонце
Зазирає у віконце.
Промінцем зі мною грається,
І з осіннім днем вітається.
Із багрянистим намистом,
Із чудним жовтавим листом.
Так ласкаво усміхається,
За хмариночки ховається.
Патріотичні вірші посідають чільне місце у творчості Оленочки. Це вірші про рідну країну:
Ой, як мені пече душа,
Як хтось сміється з України.
Не вмію ворогів прощать,
Терпіть не буду ні хвилини.
Як серденько мені болить,
Як обкрадають сиротину.
Злодіїв проженемо вмить,
Що зневажають Батьківщину.
А це з останніх:
Ой, як у мене серце стогне,
Як же рветься і болить.
Моя надія на мирне майбутнє
Згоріла в полум’ї за мить.
Згоріла вщент.
І сліду не лишилось,
Заклятий ворог суне знов.
Вмирають хлопці, які хочуть жити,
Патріоти проливають кров.
Оленка пише оптимістичні вірші – прості і щирі, які зрозумілі для кожного.
У небі сонечко яскраве сяє,
Виблискує проміння золоте.
Воно ласкаво землю зігріває,
І павутинку сонячну плете.
І зайчики в віконечко пускає
І грається зі мною промінцем.
А вранці, коли я прокидаюся.
Воно мене вітає з новим днем.
Так лагідно із неба посміхаючись,
Воно дає мені своє тепло.
Таким привітним, ніжним і усміхненим,
Ще сонечко для мене не було.
Або такий:
Прийшла весна весела, чарівна,
З яскравим сонцем і привітним вітром.
Усе цвіте навколо й ожива.
Народжуються ясні квіти-діти.
А серце бідне тішить все живе,
Промінчику веселому радіє.
Хмаринонька усміхнена пливе,
Про дощика- пустунчика ось мріє.
Першого грудня цього року Оленочка святкувала своє повноліття. Вірші про кохання - звичайна річ для 18-річної дівчини.
В моєму серці народилося кохання
У пролісках весняної краси.
Я закохалась вперше, як востаннє,
А значить, що душа моя не спить.
Несе любов мене на крилах вітру,
Я так зворушливо злітаю до небес.
О, любий мій, до серця пригорнися.
Я відчуваю щирий погляд із небес.
Лечу в безмежну синь яскравим птахом
За руку по землі тебе веду.
Коханий мій, це почуття безсмертне,
Я кращого за тебе не знайду.
На завершення кожен зі студійців сказав кілька гарних слів цій добрій дівчині. Побажаємо Оленочці міцного здоров’я та щастя, творчих успіхів і здійснення всіх її мрій та бажань.
