"Розгойдані дзвони пам`яті". Виставка художника Валерія Франчука.

Ось уже протягом двадцяти п’яти років твори українського художника приваблюють численних шанувальників живопису глибоким осмисленням проблем нашої історії і сучасності, вишуканою і своєрідною манерою виконання. Митець здобув широке визнання, демонструючи свою наснагу в галузі станкового малярства. 

Про художника Валерія Франчука, можна сказати, що він — Літописець України, адже все його життя пов'язане із долею народу. Цикл творів, присвячених історії козацької доби, пам'яті жертв голодомору, тяжкій праці ліквідаторів Чорнобиля. Кожна картина — як придорожній хрест, біля якого потрібно спинитися, подумати. Кожна картина Валерія Франчука — це гімн Україні, це молитва за її долю. 

Народився Валерій Франчук 10 вересня 1950 року в селі Зелена Красилівського району Хмельницької області у великій родині Олександра Івановича та Марії Броніславівни Франчуків. У селі Зелена і пройшли його дитячі та юнацькі роки. Малювати почав з самого раннього дитинства.

Після служби в армії 10 місяців навчався на платних курсах художників-оформлювачів. З третього разу вступив до Київського художнього інституту. Навчався на графічному факультеті. 

У 1986 році закінчив Київський Державний Художній Інститут (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). 

З 1986 по 1989 рр. працював в графічному цеху Київського комбінату монументального-декоративного мистецтва З 1990 року на творчій роботі. Член Національної спілки художників України з 1990 року. 

З 1983 року проводить активну виставкову діяльність як на території України так і далеко за її межами, що сприяє інтеграції українського мистецтва до світової культурної спільноти. Гідний наслідування громадянський і патріотичний поступок В. Франчука — його рішення передати в дар державі (Музею — меморіалу голодомору в Україні) 72 твори із циклу «Розгойдані дзвони пам'яті» над яким автор працює більше 20 років. Творчий доробок митця за цей час складається більш як 3000 творів живопису і понад 700 графічних листів. На його рахунку 104 групових, республіканських і міжнародних художніх виставок та більше 150 персональних виставок в Україні і за її межами. Твори зберігаються в вітчизняних музеях, громадських організаціях та культурних центрах України та країн світу, багато робіт у приватних колекціях.

На сьогоднішній день Валерій Франчук є лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка (03.03.2008 р.), нагороджений Орденом «За заслуги» ІІІ-го ступеня (указ президента від 21.11.2008 р.), нагороджений УПЦ КП «Орденом Святого Архістратига Михаїла» (26.11.2008 р.), «Заслужений художник України» (30.11.2005 р.), лауреат премії імені Василя Стуса, нагороджений нагрудним знаком «Знак пошани» (19.09.2005 р), нагороджений почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтва України за досягнення в розвитку культури і мистецтв (06.10.2003 р.), почесною відзнакою Міністерства культури і туризму України «За багаторічну плідну працю в галузі культури» (26.11. 2005 р.), тощо.

Полотна з циклу "Розгойдані дзвони пам"яті" митець створював упродовж 20 років. В експозиції представлено лише частину цих робіт. Сам же цикл картин має більше 130 робіт. Як уже зазначалося вище 72 твори Валерій Олександрович подарував Національному музею меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні. 

Твори з циклу «Розгойдані дзвони пам’яті» є спробою передати трагічні сторінки голодоморів 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 мовою мистецтва, крізь призму бачення митця. Вони розкривають обставини трагедії українського народу першої половини ХХ століття, нагадуючи сучасникам про злочини радянської тоталітарної системи супроти українського народу, з тим щоб спомин про ці події став застереженням і вічною пам’яттю прийдешнім поколінням українців.

Понад 70 полотен художник присвятив мамі - живому свідку Великого голоду. Першу картину назвав «Свята печаль», потім пішли інші. Основний інструмент, за допомогою якого художник розставляє акценти на своїх полотнах, – колір, саме він робить картини експресивними, важким молотом б’є по нервах глядача, пропонує йому замислитись: невже ті часи були і справді настільки страшними, що про них можна розповісти лише за допомогою настільки істеричної кольорової гами. Колористика картин виконана переважно в жовтаво-червоних чи жовтаво-сірих відтінках, що символізують боротьбу, розруху, голод, смерть.

Валерій Франчук стверджує, що малює насамперед для того, аби нагадати оточуючим, що в них є душа. Адже в наш час багато хто про неї згадує дуже рідко.

Автор робіт розповідає, що писати такі сюжети дуже важке моральне випробування. Валерій Олександрович неодноразово зупиняв роботу, та згодом знову брався за шпатель, бо образи просто просилися на полотно. 

Часом задуму картини ніби не вистачало простору. Тоді він брався за її логічне продовження на іншому полотні. Так народжувалися диптихи та триптихи… Диптих – це дві картини об’єднані однією темою чи ідею. Виставка побувала в усіх обласних центрах України. Побула вона в Польщі, Німеччині, Греції, Італії, США, Канаді та інших країнах світу. Прийшла черга і Шепетівки. Сюжети творів базуються на спогадах матері Валерія Олександровича Марії Броніславівни Франчук-Кобилянської 1918 року народження, яка пережила усі три голоди в Україні. У 92 роки вона згадала 56 прізвищ своїх односельців, які загинули від голоду весною 33-го. Ці спогади живого свідка тих страшних подій донька Валерія Марія записала на диск для того, щоб передати їх нащадкам, а Валерій Олекснадрович втілює їх у своїх творах.