Комп’ютеризація світу – головний рушій змін у людських мізках. Якщо у мене в комп’ютері є доступ до мережі Інтернет, здатної відповісти мені на будь-яке питання і довести до мене все, що з цього питання знає людство, то це не просто принципово нова ситуація для людини в порівнянні з тим, що було раніше.

Це взагалі новий світ! Ще новий для нас, але вже наш, сучасний нам світ, що формує наші пластичні мізки. Так от, ціна мотивації знань у цьому світі буде збільшуватись. Розшарування між умотивованими  яйцеголовами  і пересічними громадянами споживацького типу буде зростати.

Я не футурист, але у світі майбутнього дуже ймовірна поява нової кастовості, пов’язаної із знаннями. Тож поки не пізно треба подбати про вітчизняну науку.

 У недалекому майбутньому людина за допомогою думки, зможе керувати різними предметами довкола. І це справді можливо.

 В тому немає ніяких фокусів. Це насправді досить тривіально. Не так просто, але тривіально. Інтерфейс між мозком і приладами вже є. І тут немає ніяких чудес, ніякої магії, настає пора практичного застосування, наприклад, протезів, контрольованих розумом.

Інновації ! Інновації в Україні…Мене взагалі дивує наївність людей, які розмовляють про інновації в сучасній Україні. Про що може йти мова у країні, в якій на розвиток малого, середнього бізнесу дають кредити за ставками до 30 з чимось відсотків? Абсолютна пустота! Жодної інновації тут не впроваджено і не буде впроваджено ніколи, поки не знайдуться дешеві і довгі гроші, які потрібні для науки. Добре що хоч існують компанії як https://foxmoney.com.ua/100-odobreniye/, які 100% дають дрібні кредити в Україні на побутові потреби.

Це арифметика. Ну, я щось винайшов або маю надію, що можу щось винайти. Мені треба для цього гроші. Де я їх візьму? Виділить держава! Даремні сподівання…

Вибачте, міжнародна наукова спільнота підгодовувала українську науку протягом перших десяти-п’ятнадцяти років незалежності. Було декілька міжнародних агенцій, які займалися цільовим грантуванням країн колишнього СРСР. Чому вони це робили?

У розвинених країнах  культом є знання. Для них наука – це святе. Суспільство розуміє, що весь спосіб його життя забезпечений наукою. Вони усвідомлюють, що якщо базувати своє життя на виплавці заліза або виробництві застарілих добрив, ніякого майбутнього не буде, будуть тільки злидні.

Тому те, що було нароблено в Радянському Союзі в розумінні науки, мізки радянських вчених, сприймались європейцями або ж американцями такою самою абсолютною цінністю, як, скажімо, "Мона Ліза" в Луврі.

Вони допомагали новим державам її не втратити, з "священним жахом" боячись і подумати про втрату мізків, бо це буде втрата для людства. А коли минуло достатньо років, європейці й американці сказали: "Досить". Власне кажучи, за ці роки нічого конструктивного не відбулося. Тобто механізм відтворення науки не був створений.

Ці гроші, звичайно, не проїлися. За ці гроші вдалося все-таки зберегти тут невелику частину справжньої науки. Вона і зараз зберігається. Ті гроші зіграли свою роль. Але чи буде ця роль історичною, чи сліди загубляться – питання. І відповідь на нього дасть найближче десятиріччя.

Я кажу це не просто так, а базуючись на прикрому факті: зникли конкурси в аспірантуру. Наша молодь не цікавиться таким заняттям як наука. Наша молодь намагається, якщо є в батьків якась копійка, втекти в закордонний вуз і там вчитися, щоб стати громадянином світу. А ми їх губимо, губимо, губимо – своїх дітей для їхньої Батьківщини.

 В Україні не переводяться таланти, народ наш талановитий. Але те, що відбувається в освіті, безумовно, не може радувати. Що я маю на увазі, ви самі це знаєте!

Розумієте, для молоді потрібно бачити перспективу. Вона повинна знати, що там, куди вона йде, існує соціальний ліфт. І якщо добре працюєш, то ось вона, кнопка, натискаєш її своєю роботою, і ліфт несе тебе догори.

 Якщо молодь не піде найближчим часом в аспірантуру, це буде означати кінець науки в цій країні. Найпростіше, хоча тільки проміжне, рішення – житло для молодих науковців: тут віддача була б більша, ніж долар за гривну. Але й це держава вирішити не в змозі.

Але я - достатньо досвідчена людина, дивлюся вже частково "зі сторони" і бачу, що науці потрібні реформи. Але все питання в тому, які реформи може собі дозволити держава в тій формі, в якій вона існує зараз, і чи може вона піти на ці реформи.

 Реформи – це не тільки гроші, це організація науки і забезпечення впровадження її досягнень у всіх сферах людської  життєдіяльності.