Вулиця та пам'ятник М. Островському

Завдяки Ільфу та Пєтрову світ дізнався шо "Шепетовка последний город на земле"... І не їм завдячувати, що до нас в місто приїздять іноземні делегації, зокрема з Китаю. А щодо намагання спровокувати та образити — марно... НЕ ведусь! До речі, Матвієнко жила в місті до 5-ти річного віку. Погодтесь, Островський набагато довше...

korolyek пише: Завдяки Ільфу та Пєтрову світ дізнався шо "Шепетовка последний город на земле"... І не їм завдячувати, що до нас в місто приїздять іноземні делегації, зокрема з Китаю. А щодо намагання спровокувати та образити — марно... НЕ ведусь! До речі, Матвієнко жила в місті до 5-ти річного віку. Погодтель, Островський набагато довше...

ни в коей мере не пытался спровоцировать или тем паче обидеть, если сложилось такое впечатление, заверяю, оно обманчиво. Что же по сути сообщения, замечательным является тот факт что пришлось возможно погуглить и уж более замечательным, если действительно знакомы с творчество Ильфа и Петрова, но как меня и на мой вкус, то упоминание Шепетовки в таком замечательном и выдающемся произведении как "Золотой телёнок" во сто крат весомее чем такое же упоминание в совковой пропагандистской ерунде вместе с делегацией с Китая

Гугліть не пришлось. А про смаки — не сперечаються...

Думаю це класно, що знайшлася людина і написала безпосередньо в Інститут національної памяті і прийшов лист підписаний безпосередньо паном Вятровичем (автора закону про декомунізацію). І дякую адміністрації сайту міста Шепетівки, що лист потрапив на очі громадкості. Добре, що таким чином шепетівчанам стане більш зрозумілий той рівень загрози для музею Миколи Островського, який існує на сьогоднішній день. Тому, що про дану ситуацію працівникам музею відомо вже понад рік і в цьому напрямку було зроблено максимально дій щоб зберегти музей на фоні декомунізації, що має місце відповідно до прийнятого закону. Проводилися круглі столи, засідання, де піднімалося дане питання як у Шепетівці так і на рівні області. Разом з тим часто такі дії музейників не завжди були зрозумілими для громадкості і викликали обурення. Це не дивно, бо в результаті різних опитувань і анкетувань, що зроблено, було встановлено, що шепетівчани категорично проти як перейменування музею (хоча в обставинах, що склалися це можливо чи не єдиний спосіб зберегти музей і експозицію) і тим паче проти демонтажу памятника. Разом з тим зараз активно поводиться робота щодо збору матеріалу для часткової реекспозиції (такої, що не порушить, а доповнить основну експозицію), яка дозволить більш обєктивно (на паралелях) висвітлити реальну історію ХХ століття. На фоні цих процесів особисто я звернулася до автора музею, відомого українського дизайнера-архітектора Анатолія Гайдамаки, який ще раз підтвердив унікальність даного музею і виявив готовність безкоштовно провести всі дизанерські роботи щодо часткової реекспозиції як тільки музейниками будуть зібрані відповідні матеріали.

Как то двуяко звучит. То какие памятники сносить можно, а какие нет?

Вот Ленина посносили кругом, где тока можно, а он тоже памятник.

Paks пише: Как то двуяко звучит. То какие памятники сносить можно, а какие нет?

Вот Ленина посносили кругом, где тока можно, а он тоже памятник.

Ленін тут не жив.

Прикро, що у 21 ст. в нашій країні діють тими ж методами, що й комуністи у 20-х роках, коли нищили храми, палаци, пам’ятники, а тепер намагаються відтворити все по уламках. Треба нагадати, що завдяки імені Островського Шепетівка отримала статус міста обласного підпорядкування, почала розбудовуватися у 60-х роках. А музей і пам’ятник письменнику стали візитівкою міста. І знищити авторську роботу відомого скульптора А.Зноби – вважаю варварством. З листа пана Вятровича очевидно, що працівники інституту вибірково брали факти біографії Островського з роману «Як гартувалася сталь» та з тих біографій, які були створені родичами та владою згідно вимог того часу і надруковані в різних виданнях . Щоб не бути голослівним, наведемо кілька документально підтверджених фактів з біографії М.Островського.
В державних архівах, в яких працювали науковці Сочинського, Московського та Шепетівського музеїв, не знайдено жодного документу про службу Островського в лавах червоної армії. В музеях зберігаються копії його автобіографії, написаної у 1924 р. для вступу у РКП(б), анкета всеросійського перепису членів РКП(б) 1924 р., особовий листок обліково-розподільчого відділу РКП)б) 1924 р. ( оригінали зберігаються в Центрі документації новітньої історії Краснодарського краю – ЦДНИКК). В жодному з цих документів немає запису про участь у військових діях, в графах про службу в армії стоять прочерки. Навряд чи приховував би він такий важливий факт, який давав би йому переваги у влаштуванні свого життя на той час. Вперше згадка про «участь у громадянській війні» з’являється в короткій біографії, доданій до першого видання «Як гартувалася сталь», яку подавали у видавництво його родичі і з якою письменник був не згідний. У 1936 р., коли міняли партквитки, реєстраційний бланк члена ВПК(б) знову ж таки заповнювали родичі, адже він був сліпим. І тут вперше з’являються записи про службу рядовим в агітпоїзді 1 кінної армії (1919-1920рр.), воєнкомом батальйону ВВО (всеобщего воинского обучения) у Берездові. Про участь в загонах ЧК взагалі не згадується .
Звичайно, декомунізація потрібна, але потрібно розумно підходити до цього питання, розглядати його не однобоко. А то виходить , «разрушить до основанья, а затем?!..» Що «затем» - то маємо те, що маємо. Ото ж бо й воно!

Питання "декомунізацї" (а насправді просто зносу пам"ятника) Островському настільки резонансне для шепетівчан, що можливо варто провести якісь громадські слухання, де б працівники музею надали достовірну інформацію про особистість Миколи Островського, про значимість його імені для розвитку і популяризації міста. Можливо, варто підняти це питання і на сесії міської ради, написати відкритого листа В'ятровичу, де пояснити позицію містян.

Ніхто не говорить знищити пам’ятник Островському, розбити його, потрібно просто демонтувати його з громадського простору міста і перенести в інше місце. І хай собі ходять до нього кому потрібно. Те саме робити з іншими пам’ятниками тоталітарного режиму, які мають, якусь художню цінність.