Як зазначається в газеті міськради, минулоріч «рівень середньомісячної заробітної плати штатного працівника у м. Шепетівці» зріс на 394,6 грн і складає 2595 грн. Втім, нині приватні підприємці платять своїм найманим робітникам більш ніж у два рази менше, ніж держава чиновникам. Загалом, за підрахунками дописувача часопису І. Дячука, робота на приватника «дуже рідко» оцінюється сумою в понад 1147 грн. на місяць, тоді як середні щомісячні заробітки транспортників та зв’язківців у 2012-му становили 3832,5 грн (1 місце), будівельників — 2799,9 грн (2 місце), держчиновників — 2611,7 грн (3 місце). А відтак, міська робоча група з легалізації виплати зарплат і зайнятості населення переконливо попросила приватників-роботодавців стати щедрішими вже з 1 квітня («Шепетівка», 7 березня 2013 р., с. 3). Поживемо-побачимо, що з цього вийде. Додамо від себе, що краще б державні мужі «воювали» не з підприємцями, а з недосконалою податковою системою, екстенсивним розвитком нашої держави та її численними депресивними територіями, особливо в Західній Україні. Бо приватні підприємці — не меценати, вони чітко розуміють: в теперішніх умовах кричущого безробіття та «оптимізацій» підвищувати зарплати найнятим працівникам нелогічно, адже на кожне робоче місце «роботяги» припадає, за статистикою по Україні, від семи до одинадцяти нових бажаючих «упрягтися в ярмо».
Тим часом, за спостереженням кореспондента обласного періодичного видання «Поділля» Володимира Гординського, безробіття в нашому краї зростатиме і надалі. Журналіст вичитав у прес-релізі підсумкової прес-конференції голови Хмельницької ОДА, що за три останніх роки в області створили 84 тисячі робочих місць, що в середньому становить 28 тисяч на рік. А цього року передбачено створити 23895 місць. («Поділля», 7 березня, с. 4). На жаль, даних про те, скільки робочих місць були тимчасовими або вже ліквідовані, видання не наводить.
А може, не треба ті робочі місця й створювати? «Рівень зареєстрованого безробіття на 1 січня 2013 р. по області становив 2,1% жителів Хмельниччини працездатного віку», — оптимістично стверджує на шпальтах славутської газети статистик Л. Хамська («Пульс», 8 березня, с. 2). А Ви, любий читачу, довіряєте цифрі пані Хамської? Я — ні. До речі, мабуть навіть очільник Хмельницької ОДА в місцевих «статистах» зневірився, інакше як розуміти ось ці його слова в «Шепетівському віснику»: «Головне наше завдання — це не поліпшення статистики, а реальні добрі справи на благо людей» («Шепетівський вісник», 7 березня, с. 3).
Наскільки статистичні матеріали можуть суперечити один одному, опосередковано переконують дві публікації на другій сторінці газети «Пульс». Отож, порівняємо замітку «Хмельниччина — лідер» з інформацією прес-служби Хмельницької облради «Ініціатива має перейти до місцевих керівників». В першому матеріалі стверджується, що «2012 року виробництво валової продукції сільського господарства на Хмельниччині становило майже 11 млрд. грн. За останні три роки обсяги зросли на третину. Темпи росту обсягів валової продукції в минулому році склали 112,9%. За цим показником наша область посіла перше місце в Україні». Порівняймо з другим матеріалом про подільські села: «...в занедбаному стані знаходиться більшість сільського житлового фонду. Руйнується виробнича структура та інфраструктура, сільськогосподарське виробництво поступово перетікає у особисті господарства селян. ... Село поступово втрачає кваліфіковані кадри, молодь у більшості випадків після отримання освіти не бажає повертатися у свої села. ... Одним із кроків реальної підтримки та створення нових робочих місць може бути діяльність сільськогосподарських кооперативів». Чого б це, коли продукування с/г продукції настільки зросло, такий невтішний стан справ у сільській місцевості з житлом, інфраструктурою? Відповідь проста — насправді добре господарюють не прості селяни, а велетенські агроформування. В перших стріха затікає, немає за що згнилу загорожу замінити, а зате нечисленні «глобальні» орендарі їхніх земель виснажують землі, збувають вирощене за кордон і прекрасно на цьому наживаються.
Практичний «зріз» демографічної ситуації в сільській місцевості дає газета «День за днем». У селі Хмелівці Шепетівського району, на батьківщині партизана-розвідника Валі Котика, нині залишилося всього близько двадцяти людей — уп’ятеро менше, ніж за радянських часів. Більшість жителів — «старовинні» самотні бабусі, як-от 82-річна Тамара Дичинська. Вони живуть немов одна велика «сім’я»: і їсти варять одна одній, і лікують одна одну. Теж гуртом в останню путь проводять небіжчиків. В Хмелівці немає ні церкви, ні крамниці. Не діє сільський клуб. Автобуси до села не ходять («День за днем», 6 березня, с. 3). Саме ці факти — справжній доказ діяльності наших псевдореформаторів, а не якісь там «дуті» циферки офіційної статистики.
Вельми актуальна стаття Є. Євгеньєвої з’явилася в святковому номері «Шепетівського вісника». Цього разу ця журналістка, фаховий рівень якої виграшно відрізняється від творчої майстерності багатьох місцевих «акул пера», дослідила, як таємно знімають гроші з кредитних карток наших земляків. Виявляється, шепетівчанин П. зробив це, дізнавшись номер телефону потерпілого і використавши банківську послугу «Операція без картки».
— Якось дізнаються номер телефону певної особи, потім по кілька разів дзвонять до неї або просять передзвонити, вдаючи, що випадково помилились. Цієї інформації зловмисникам достатньо, аби заблокувати мобільну картку особи, а потім відновити для своїх підступних цілей. Далі вони без перешкод здійснюють банківську операцію під назвою «Операція без картки», вільно знімають кошти з чужої кредитки, — пояснив старший спеціаліст з обслуговування абонентів мережі «Київстар» М. Рула. А ще зловмисники випитують всю інформацію про банківські картки в наївних довірливих власників і звідти таємно знімають гроші («Шепетівський вісник», 7 березня, с. 4).
«День за днем» висвітлює результати міського турніру знавців професій серед учнівської молоді, що відбувся в міському Будинку культури 28 лютого. Як завжди, нашу увагу привертає не зміст таких як цей «показушних» турнірів, а назви деяких команд учасників. Вибачте, але коли на сцену вибігає команда «Джекпот» спеціалізованої школи-інтернату, а за нею — «Тройка залетная» зі ЗОШ № 3, то тут виникає безліч запитань з приводу розумового розвитку й освітнього рівня тих, хто вигадав такі, з доброго дива, «назви». Невже дітей у такий спосіб заохочують грати в рулетку й «одноруких бандитів»?
І на закінчення — про приємне. В останні роки середня тривалість життя жінок зросла до 76,8 років, що на 9,9 років більше, ніж чоловіків. При цьому найбільше представників прекрасної статі працює в органах статистики — 89% від усіх тамтешніх працівників («Пульс», 8 березня, с. 2). Отож, хочете довго топтати ряст — ідіть у статисти. Звісно, якщо вдасться туди влаштуватися...
