100 найбільш переможних битв УПА з Німецькими каральними військами

шкіпер,ти в історії сильон бачу,може ти забув спільний парад 1939 року у бресті,то почитай для свого розвитку,я сам не знав,але прочитав uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D1%96...B5%D1%81%D1%82%D1%96

Ми говоримо про кількатижневий союз частини українських націоналістів з Гітлером, але вперто не помічаємо того, що другу світову у вересні 1939 року розпочали два союзники - німець і кацап. Правда німець на той час не мав за своєю спиною злочинів проти людства на зразок голодомору і був для українця "меншим злом"...

то червону армію тоже підтримуєш

Зрозумівши справжні наміри Гітлера, наші почали бити і кацапа, і німоту. Ферштейн?Але програли, бо більшість українських шкіперів воювали на боці ворога.

хто ж мені ворог?словяни?!

альо!новоспечені модери,ви де?тут люди пишуть не в тій темі,а ви шось нічого не робите)

все тут правильно.

Alois;63901 пише: Ми говоримо про кількатижневий союз частини українських націоналістів з Гітлером, але вперто не помічаємо того, що другу світову у вересні 1939 року розпочали два союзники - німець і кацап. Правда німець на той час не мав за своєю спиною злочинів проти людства на зразок голодомору і був для українця "меншим злом"...

кількатижневий союз не з Гітлером ,а з антигітлерівською коаліцією, друже:df:

---

Додано о 17:16

---

Попереднє повідомлення було написане в 17:05

---

monax;63798 пише: Угу... Что ж они в перерыве между битвами не сбегали и не захватили всю Германию? Судя по материалу, им там работы было минут на 15...Или "всё, что за границами моего села мну не касается"?

Акт 30 червня 1941 р. покликав до боротьби широкі кола українського населення і на фундаменті збройних відділів ОУН народилася Українська Повстанська Армія. Очолив її генерал-хорунжий Роман Шухевич, який до самої смерті 5.03.1950р. був вірним сподвижником Степана Бандери. Офіційна дата створення УПА 14.10.1942 р. Окрім українців в УПА воювали представники всіх національностей поневолених комунізмом народів. УПА контролювала величезні території України і провадила активну збройну боротьбу зі всіма окупантами до 1954 р.! У 1943 р. відділи УПА знищили шефа гітлерівського штабу Віктора Люце, у 1944 р. – російського генерала Ватутіна, а в 1947 р. – польського генерала Свєрчевського. УПА – явище феноменальне в цілій історії людства. Жодна армія світу не до порівняння з тією жертовністю та високою організованістю, що їх виявили воїни УПА. Знаменитий французький Президент генерал де Голь сказав: „Якби я мав таку армію, яку має ОУН, німецький чобіт не топтав би французької землі“.УПА налічувала 40 тисяч бойовиків і 60 тисяч допоміжних структур. Масовий збройний опір не давав можливості німцям вивозити молодь до Німеччини, а також боронив населення від польського і більшовицького терору. 22 червня 1944 р. Берія і Жуков підписали сатанинський план про вивезення з рідних земель всіх українців, тобто цілковите знищення України. І тут бандерівці дали окупантам таку школу, що після неї більшовики не тільки українців, а й грузинів, вірменів, литовців, казахів, узбеків та інших ще довгі роки називали бандерівцями.

---

Додано о 17:19

---

Попереднє повідомлення було написане в 17:16

---

Післявоєнний розподіл кордонів приніс Україні ще одну біду. Москва продала комуністичній Польщі 19 тисяч кв.км споконвічної української території з півторамільйонним населенням. Почалося насильне вивезення українців з рідних земель, яке супроводжувалося неймовірним польським терором. В обороні Закерзоння стало біля 5 тисяч бандерівців, які два роки! чинили такий опір, що Москва, Польща і Чехія у 1947 р. виставила проти них понад 20 тисяч війська з танками і літаками. Навіть поляки почали у пресі відзначати неймовірний героїзм бандерівців і унікальне мистецтво ведення бою. Бійці УПА прорвали кільце і через кордони інших країн дісталися у вільний світ, щоб висвітлити правду про комуністичний „рай”. Святий Апостол Павло з пошаною відзивається про тих, що на війні виявили мужність і напади чужинців відбивали (Євр. 11:34). Так чи не буде гріхом, коли ми будемо мовчати про тих, хто став на боротьбу з антихристом, хто боронив Церкву Христову і правду Божу?

---

Додано о 17:20

---

Попереднє повідомлення було написане в 17:19

---

Також успішно були проведені бравурні рейди бандерівців на території інших країн з метою інформування громадян про характер і цілі боротьби УПА: влітку 1947 р. до Білорусії і Польщі, аж під Варшаву, до Чехословаччини, восени до Німеччини і Мадярщини, зимою 1948 р. у східну Прусію, весною у Західну Німеччину, літом 1949 р. до Румунії. Ці рейди спричинилися до зародження протикомуністичних настроїв у місцевого населення. УПА мала такий великий успіх у боротьбі проти переважаючих сил комуно-фашистів завдяки залізній дисципліні. Так, у курені командира Коника у присутності 800 повстанців був розстріляний воїн, що обікрав поляка. Тікаючи з України, німці задарма пропонували зброю для УПА, щоб стримати натиск Москви. ОУН-УПА відкинули співпрацю з фашистами і видали заборону всім своїм частинам про будь-які переговори з німцями. Лиш в одному випадку сотник Сосенко пробував вести переговори, за що його поставлено перед польовим судом і розстріляно. УПА – це єдина армія у світі, яка за злочини батьків не карала дітей і жінок! Поза себе ОУН дивилася з гордістю, а перед себе – з вірою!

---

Додано о 17:28

---

Попереднє повідомлення було написане в 17:20

---

Бачачи, що місцеве населення активно підтримує УПА, більшовики пішли на страшну підлість. Підготували 156 спецгруп лжебандерівців, кількісно 1763 чоловік. Ці озвірілі бандити в жахливий спосіб грабували, мордували і вбивали невинних людей, видаючи себе за воїнів УПА. Процес визволення від фашизму супроводжувався злочинами радянської влади супроти українського народу. Моя думка така, що всі ці війни створювалися сатанистами для винищення християнських народів, щоб знищити всяку мораль і віру в Бога. Отже, хто не боровся за вільну Україну – той мовчазно погоджувався з пануванням сатанинської влади, яка навчила людей пити, курити, жити в розпусті, вбивати своїх дітей (аборти) і не ходити до церкви. А Христос каже: „Царство Небесне здобувається силою“ (Мт.11:12). Людина повинна боротися за правду і волю, за своє щастя та думати, що залишить після себе для майбутніх поколінь. Папа Римський Іван Павло ІІ у 1979 р. закликав поляків повести країну в новому порядку, після чого почалися масові антикомуністичні заворушення, а в 1981 р. навіть готовий був залишити папство, щоб перешкодити вторгненню радянських військ до Польщі. Він хотів повернутися на батьківщину для моральної підтримки співвітчизників у їхній боротьбі за свободу. Бог призначив границі людського оселення ( Ді. 17:26) і хто стає на їхній захист, чинить найбільший героїзм. Ось, що казав римський полководець Катон: „Я боровся не за свою свободу, а свободу вітчизни, і таке завзяття виявив не задля того, аби самому бути вільним, а щоб жити серед вільних“. Іван Франко казав, що хто зі злом не бореться, той людей не любить.

---

Додано о 17:32

---

Попереднє повідомлення було написане в 17:28

---

Тисячі бандерівців йшли на боротьбу з однією думкою – здобудем Україну, або загинем у боротьбі за її волю! Тут хочу висвітлити ще одну сторону боротьби ОУН-УПА, а саме як вмирали бандерівці. Ось, що описує Валентина Миронцова, ветеран війни і праці з с.Октябрське Тульської області в Росії: „Перебуваючи у відрядженні в Рівному, я стала випадковим свідком, коли привезли на автомашині групу бійців УПА і повісили на моїх очах. Усі вони мужньо зустріли смерть, я сказала би, героїчно. Жоден з них не просив помилування. І що мене особливо вразило – всі вони вмирали, приймаючи мученицьку смерть зі словами „Слава Україні!“ Блискавично сяйнула думка: хіба можуть так мужньо вмирати бандити, як їх називала комуністична пропаганда? Так ідуть на ешафот лише хлопці, які палко люблять свою землю, свій народ, прагнуть звільнити свою землю від окупантів. І я подумала: то хто ж бандити – ті, що вмирають за вільну Україну, чи ті, що прийшли на цю землю і творять злодійства? Я схиляю свою сиву голову перед тими молодими мучениками, які 50 років тому віддали своє молоде життя за незалежну, вільну Україну“

IIIkinep;63904 пише: хто ж мені ворог?словяни?!

І багато слов'янських рис ти побачив на мордє ліца Мєдвєдєва?

Загальновідомий факт, що в рядах УПА поруч українців боролися і євреї. Сьогодні в Ізраїлі проживає Стелла Кренцбах, яка працює в міністерстві і її підпис знає не один дипломат. Вона пообіцяла собі інформувати світ про українців та їхню геройську УПА. „Те, що я сьогодні живу й усю снагу моїх 38-ми літ віддаю вільному Ізраїлеві, я завдячую, очевидно, лише Богові і УПА. Членом героїчної УПА я стала 7.11.1943 р. В нашій групі я нарахувала 12 евреїв, з них 8 лікарів“. Виконуючи особливе завдання Стелла попала більшовикам в руки. ЇЇ довго катували і, нічого не дізнавшись, засудили до смертної кари. Бандерівці напали на тюрму і звільнили Стеллу. Після запеклих боїв у жовтні 1946 р. вона дісталася до Австрії, а згодом до Палестини. „Я звертаюся до свободолюбного світу й остерігаю його, щоб не легковажив собі українського питання, бо тільки вільна Українська Держава буде запорукою і доказом справедливого миру в світі“. Микола Крепченко, підполковник у відставці, м.Радомисль, пише: „Я виховувався в дусі радянського патріотизму і був повний злості й ненависті до бандерівців. Будучи командиром батальйону півтора року воював з ними на Львівщині. Ми, звичайно, були поінформовані, що УПА – армія добре організована: всі вояки розбиті на одиниці, добре розвинута розвідка, конспірація, служба безпеки, майже в кожному селі є боївки. Ще казали, що бандерівці служили фашистам. Я і мої солдати вірили тому. В бою ми захопили підшивки бандерівських газет. Читаю й очима кліпаю: в одному місці вояки УПА підірвали німецький ешелон, у другому – розгромили німецький гарнізон, у третьому – перехопили ешелон, який віз людей у німецьке рабство… Які ж вони посібники фашистів, коли б’ють їх? Та й фашисти не милували бандерівців. Тоді перший сумнів закрався в мою голову. Зізнаюсь, я вже тоді зрозумів, що бандерівці – то не ті люди, якими їх виставляли наші командири. Я воював проти патріотів України, котрі перед полоном надавали перевагу смерті. І вмирали як патріоти України.

---

Додано о 17:35

---

Попереднє повідомлення було написане в 17:33

---

Неподалік с.Оглядів Лопатинського району ми натрапили в лісі на криївку. Оточили її з усіх боків і запропонували здатися. „Подумаємо“, – почули у відповідь. Через кілька хвилин з отвору схрону долинуло „Ще не вмерла Україна“. Я тоді вперше почув Гімн України. Не знаю, що мене більше вразило: чи слова, чи зухвалість співаків? А вже коли один за одним пролунали вибухи, коли ми побачили, що сім молодих вояків, яким тільки жити та бути, підірвали себе гранатами – якщо й були рештки більшовицької брехливої полуди, вони спали. Тепер я не раз запитую тих, хто називає бандерівців бандитами: „Хіба бандити будуть помирати такою смертю?“ Хочу ще раз підкреслити, служба безпеки УПА ніколи не порушувала свого слова, от НКВД часто-густо топтало свої обіцянки. Мій брат Олександер і тітка Ганка голодного 47-го року забилися в с.Оглядів, де жили люди, за якими я ганявся по лісах, намагаючись їх убити. Ніхто їм нічого не зробив, а навпаки, ще наділили харчами і побажали доброї дороги. А як чинили в таких випадках „освободітєлі“? Розправлялися з цілими сім’ями, з цілими селами. Скільки разів збирався поїхати в Лопатинський район, зустрітися з тими людьми, хоч пробачення в них попросити, але ніяк не зважуся… А роки летять, як розгнуздані коні“.

---

Додано о 17:36

---

Попереднє повідомлення було написане в 17:35

---

Чому ж бандерівці не здавалися в полон, якщо міжнародні угоди зобов’язують під час війни поважати цивільне населення, поранених солдатів, військовополонених і поводитися з ними гуманно? Тому, що радянська влада й не думала дотримуватися будь-яких людських угод, а, навпаки, по-сатанинськи катувала тих, хто вірив в Бога і любив Україну. Щоб під тортурами не видати тайни чи своїх ближніх – бандерівці вибирали смерть. Крім того, моральна богословія каже: „Тяжкий психічний розлад, страх чи невиносна тривога перед випробуванням, стражданнями чи тортурами можуть зменшити відповідальність самовбивці“. Бандерівці завжди молилися перед смертю і вмирали з думкою, що їхня жертовна боротьба не пропаде намарно, а прийде час – розвалиться комуністична імперія зла і на її руїні повстануть вільні народи, серед яких Соборна Самостійна Українська Держава (УССД).Так і сталося. Саме бандерівці, які опинилися в пекельних радянських концтаборах зуміли там навести порядок і приборкати кримінальних злочинців. Згодом організували повстання в’язнів, найбільші з яких були у Норильську – 1953 р. і в Кінгірі – 1954 р., що розхитали комуністичну систему і дали поштовх до боротьби всім поневоленим народам. В Кінгірі більшовицькі звірі розчавили танками 500 українських жінок, які стали на захист в’язнів чоловіків. У таборах бандерівців називали святими, тому що більше за них не було побожних і справедливих людей. Ось спогади політв’язня 1950-56 рр. громадянина Німеччини Артура Фурмана: БАНДЕРІВЦІ Як часто чув я цю назву під час мого довголітнього перебування в неволі. Скільки гордості було в ній, коли її вимовляли вороги Москви й комунізму, скільки ненависті, коли цю назву викрикували чекісти! Бандерівці! – це був для нас бойовий клич, гасло. Бандерівці – звалося полум’я, що його не могла згасити найстрашніша буря терору. Я Бандерівець! Хто міг таке твердити, цей був найхоробріший з хоробрих. Бути бандерівцем означало бути „привілейованим“. Але цього „привілею“ не можна було дістати як подарунок, його треба було вибороти, витерпіти. Одним словом, для українця не було більшої відзнаки, як бути бандерівцем. Бандерівці на фронт! Де не лунало це гасло під час повстань в’язнів у СССР? Всюди! Там, де спалахували вогні заворушень, бандерівці створювали авангард. Так було на Далекому Сході, в Казахстані, в Сибіру, над Льодовитим морем. Серцем і мозком революції, що назрівала, були бандерівці. Бандера – наш визволитель! Генерал Айзенгауер, ген. де Голь, німецький канцлер Аденауер – безперечно великі мужі й безумовно вороги комунізму, але жодний в’язень чи засланець-українець не ждав від них визволення з московсько-комуністичної неволі. Цього визволення очікувано тільки від однієї людини, вплітаючи свою надію в кожну молитву: Бандера! Яке значення мало питання дипломатичної і військової сили? Для .мільйонів українців обабіч загороди з колючого дроту Бандера мав вартість цілої армії, слава його революційних чинів, блиск його імени й творча динаміка революційної особистості, що впливала на нас із велетенською назламною силою, не зважаючи на безмежну географічну віддаль, зрівноважували силу танків і літаків, яких він не мав.

---

Додано о 17:37

---

Попереднє повідомлення було написане в 17:36

---

Бандера – наш провідник! Бандера не був провідником тільки однієї організації, він був провідником усього народу, поневоленого, але не скореного й воюючого українського народу. Я цілком свідомий того, що це твердження натрапить на опір деяких українських екзильних політиків. Але я тверджу тільки те, що відчували й думали сотні тисяч українців поза залізною заслоною. Провідництво Бандери беззастережно визнали всі українці, бо понад партійними розходженнями височіло одно-єдине, найбільше: Батьківщина. Тепер, коли пройшло вісім років з того часу, я можу з усією рішучістю твердити, що Бандера мав більше друзів, послідовників та прихильників поза залізною заслоною (і далі має), ніж на її західньому боці. Велич його особистості швидше збагнули ті, хто, не зважаючи на місце свого перебування, безперервно бореться за свою свободу. Бандера – це Україна! Коли хто говорив про Бандеру, той одночасно думав про Україну. Обидві назви зіллялися в одне й те саме. Бо Бандера уосіблював у собі найкращі й найбільші чесноти українського народу, був для сотень тисяч та мільйонів вимріяним символом волі й незалежності. Хто з них особисто знав Бандеру? Скільки з них справді були членами ОУН? Невелика кількість. І цих кількох, які його бачили, чули, чи говорили колись з ним, називалися щасливцями, їм заздрили, навіть не приховуючи цієї заздрости. Саме у цьому велич Степана Бандери. Ще за свого життя він став національною легендою, героєм, я навіть відважусь сказати: святим. Мабуть, не було жодного барака, заселеного в’язнями чи засланцями-українцями, де не було б його портрета. Цей портрет переховували як найбільші скарби і він ніколи не потрапив до рук чекістів. В концентраційних таборах і селищах примусово поселених запроторенців ходило про нього безліч оповідань і легенд. Були й такі, що знали напам’ять його писання, тексти промов і закликів. Кур’єри й вістки з-за кордону давали найдокладнішу інформацію про його революційні дії. Але Бандера мав своїх послідовників і прихильників не тільки серед українців. Ні, інші немосковські національні групи теж уважали його своїм. Революційна сила, яку випромінювала його особистість, не знала жодних національних меж. Його можна було або безмежно любити, або безмежно ненавидіти. І це останнє робили не лише московські комуністи. Москалі-невільники в таборах примусової праці теж бачили в Бандері смертельного ворога, знищувача московської імперії. “Ненавиджу комуністів, сказав до мене одного разу москаль-білогвардієць, але і в некомуністичній Росії є для Бандери тільки одне місце: шибениця.