Молоде вино не заливають у старі міхи
Кілька місяців тому у місті та на Шепетівському сайті жваво обговорювалась новина про вихід на пенсію найодіознішої з директорів міських шкіл Можейко Галини Опанасівни. Потім пристрасті стихли, але останнім часом у Шепетівці підіймають рило недорізані регіониші, в тому числі і баба Галя, як її влучно назвав гер Алоїз.
Висловлювання учасників форуму з цього приводу, як і реакція шепетівчан у цілому, неоднозначні. Тому і ми не претендуватимемо на істину в останній інстанції, аналізуючи весь спектр думок як прихильників «заслуженого працівника освіти», так і опонентів «червоної директриси».
У місті виросло ціле покоління, яке ототожнює Шепетівський ліцей із Галиною Опанасівною і не бачить подальшого існування цього закладу міста без її незмінного директора.
Але не всі знають, що першим директором ліцею була не пані Можейко, а Микола Михайлович Гордійчук, якого стара компартійна номенклатура міста з’їла за надмірний патріотизм, причому задовго до досягнення ним пенсійного віку. І у Галини Опанасівни не виникало жодних докорів сумління з цього приводу.
Перше, що зробила нова директорка, витіснивши свого попередника, це наказала прибрати портрети Тараса Григоровича Шевченка практично з усіх класних кімнат ліцею.
Що саме керувало такими діями вчительки російської мови, народженої в Алтайському краї РСФСР, залишається загадкою, але вони дивним чином перегукуються з тим, що витворяли її земляки-денікінці після захоплення Києва у 1919 році. Правда, ті ще й пам’ятник Кобзареві висадили в повітря і розстрілювали киян за українську мову та українську вишиванку.
Галина Опанасівна поводилась більш мирно (не ті часи), але ще наприкінці 90-х років, під її чуйним керівництвом, ліцеїсти українського міста Шепетівка писали твори про діяльність «генерала-патріота» Антона Івановича Денікіна, а їхні батьки, щоб не зіпсувати стосунки з норовистою директрисою, добровільно-примусово писали заяви з «проханням», щоб їхні чада вивчали російську мову.
Учні, батьки яких не проявляли достатньої пошани до мови колишнього окупанта, дивним чином починали приносити додому гірші оцінки, причому з усіх предметів.
Може, саме за такі «інновації» Г. О. Можейко і стала президентом Асоціації керівників інноваційних закладів освіти Хмельницької області?
Крім того, з ліцею виживали дітей із неблагополучних сімей, хоча саме такі діти потребують уваги найбільш фахових педагогів, яким нібито була Галина Опанасівна.
Не затримувались у закладі також і вчителі, які дозволяли собі відкрито висловлювати власні думки, що не збігалися зі світосприйняттям схильної до авторитаризму директорки.
Подейкують, що вранці педагоги старались прошмигнути на роботу, не потрапивши на очі Галині Опанасівні, яка мусила вихлюпнути надлишок «педагогізму» на дві-три жертви, перш ніж приступити до керівництва закладом-переможцем Всеукраїнського та обласного проектів «Флагмани освіти».
У 2010 році пані Можейко стала депутатом міської ради від Партії регіонів, яку називала не інакше як «дуже поважною партією».
За роки депутатства, під керівництвом мера-регіонала Антонюка, Галина Опанасівна встигла себе зганьбити і підтримкою мовного закону Колєснічєнка-Ківалова, і відмовою включити до переліку пам’ятних дат у місті Дня вшанування пам’яті Героїв Крут, і відмовою засудити побиття «Беркутом» студентів (учорашніх своїх учнів) на Євромайдані 30 листопада 2013 року.
Не захотіла пані Можейко відмежуватись від дій кривавого режиму Януковича навіть після прийняття диктаторських законів від 16 січня 2014 року, що дали змогу владі розстрілювати людей у центрі столиці нашої держави і 19 – 22 січня, і 18 – 20 лютого, коли загинув і колишній вчитель ліцею Микола Дзявульський.
До речі, дізнавшись про загибель Степановича, Панасівна сказала: «Допригався романтік…».
Отже, є всі підстави стверджувати, що Галина Опанасівна співучасник усіх злочинів режиму Януковича.
Але повернемось до наших баранів – до звільнення пані Можейко з роботи.
Галина Опанасівна працювала на підставі постійного трудового договору аж до червня 2013 року, коли мер Антонюк «переконав» її перейти на контрактну форму роботи. І вона погодилась, підписавши контракт, у якому було чорним по білому зазначено останній день її роботи на посаді директора ліцею – 18 червня 2014 року.
І це не перший випадок, коли Опанасівна не змогла встояти перед чарами Андрійовича, для якого навіть десяти мільйонів гривень не пошкодувала.
Адже отримані, відповідно до Кіотського протоколу, гроші для впровадження енергоощадних технологій, спочатку планувалось освоїти для утеплення стін і заміни вікон саме в ліцеї та дитячому садочку «Дюймовочка», але для пані Можейко стосунки з мером Антонюком важливіші за здоров’я дітей, тому 10 млн. грн., за її згодою, перекочували з ліцею до медичного училища – вотчини Сергія Андрійовича.
Та чи безкорисливість керувала діями Галини Опанасівни? Зовсім ні.
Подейкують, що до рук пані Можейко прилип придбаний за батьківські гроші телевізор із рідкокристалічним екраном вартістю 8 тис. грн., і тільки проведення прокурорської перевірки змусило «заслуженого працівника освіти» повернути вкраденого телевізора до ліцею.
До речі, всі школи Шепетівки, при отриманні благодійної батьківської допомоги керуються одними й тими ж законами та постановами кабміну, але незважаючи на це, Галині Опанасівні вдається здирати з батьків у 11 разів більше, ніж усім іншим міським школам.
Захисники пані Можейко кажуть, що ліцей – найкраща школа, а отже і потреби її більші. Але, по-перше, випускники ліцею не аж у 11 разів розумніші за випускників інших шкіл, а по-друге, стан приміщення ліцею не є найкращим у місті.
Отже, благодійні кошти в ліцеї або нераціонально використовуються, або ж розкрадаються.
Тоді не дивно, що саме Галину Опанасівну найбільше обурило проведення перевірки використання батьківських грошей у школах. Певне, страх втратити «золоту жилу» батьківського благодійництва для пані Можейко сильніший за інстинкт самозбереження, якщо вона, за кілька тижнів до закінчення терміну контракту, накинулась на нову владу міста з дуже емоційними, але юридично нікчемними звинуваченнями в нібито незаконності перевірки щодо батьківських грошей. На злодієві шапка горить?...
Шепетівкою ходять легенди про те, як Опанасівна завертала батькам, вимагаючи поміняти, подаровані килими на тій підставі, що «не та расцвєтка», хоча, як учитель російської мови та літератури, мала би знати російське прислів’я: «Дареному коню в зубы не смотрят».
Та знову повернемось до наших баранів.
Контрактом між Управлінням освіти та Г. О. Можейко було передбачено, що за згодою сторін він може бути продовжений або укладений на інший термін за два місяці до завершення своєї дії, тобто до 18 квітня 2014 року. Але статтею 20 Закону України «Про освіту» передбачено, що такий Контракт має бути попередньо погоджений з міською владою.
Але пані Можейко своєчасно не ініціювала ні продовження, ні переукладення Контракту, ні його погодження…
Та варто було Управлінню освіти підписати цілком законний наказ про звільнення пенсіонерки з семирічним стажем, як та задіяла всі можливі важелі – і педагогів, і батьків, і учнів, і соратників по фракції «дуже поважної партії». І навіть чоловік Опанасівни підрулив до міської ради на успадкованому при дерибані майна КПРС «бобіку».
Місцеві жартівники подейкують, що захистити екс-директорку від «свавілля нової влади» прийшли лише батьки майбутніх випускників, які поквапились заплатити завдаток за срібні та золоті медалі і тепер переживають, що не відіб’ють свої кревні.
Як би там не було, але всі мобілізовані Галиною Опанасівною вимагали від міського керівництва пояснити причини, з яких із нею не продовжується контракт, хоча жодним законом обов’язковість такого пояснення не передбачена, а сама контрактна форма укладення трудового договору впроваджена для того, щоб дати можливість роботодавцю нічого не пояснювати тому, з ким трудовий договір припиняється.
Замість того, щоб отримати букет квітів і слова подяки за багаторічну роботу, пані Можейко вперто наполягла на обґрунтуванні причин свого звільнення, ніби не розуміючи, що озвучення цих причин може відвернути від неї навіть тих, хто прийшов підтримати «ображену». Адже всі розуміють, що призначення співучасників кривавого режиму Януковича керівниками закладів освіти, що впливають на уми молодого покоління, суперечить як стратегічному курсу новообраного Президента України «Жити по-новому», так і заповіді Ісуса Христа про молоде вино, яке не заливають у старі міхи.
Розчаровані прихильники почали розходитись із сесійної зали і тільки старий Можейко не втомлювався переконувати найтерплячіших, що якби Майдан розстріляли на самому початку, то до влади не прийшли б «фашисти»…
Шанувальники сайту
