Субота, 20 лютого 2021 11:59

 Людина із мужнім серцем і щирою душею…

21 листопада 2013 року заява влади призупинити підготовку до підписання угоди про Євроінтеграцію сколихнула народ України. По містах почали збиратися протестні акції. 30 листопада у Києві на Майдан вийшли сотні молодих студентів, які всіляко підкреслювали мирний характер своєї акції. Злочинна влада вчинила замах на мирний протест і на декларовані цими молодими людьми загальноєвропейські цінності. Десятки протестувальників були по звірячому побиті спецпідрозділами міліції і у важкому стані потрапили до лікарень.

Шоковані замахом на основоположні права і свободи людини та побиттям мирних студентів, сотні тисяч українців вийшли на Майдан Незалежності, вимагаючи покарання винних у побитті студентів та відставки злочинної влади.

Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала. Замість того, щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого тодішня влада на чолі з президентом Януковичем віддала злочинний наказ застосувати зброю і зробити «зачистку» Майдану, застосовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю. Справжні бої розгорталися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку. Проти мирних мітингувальників кинули внутрішні війська,спецпідрозділ «Беркут» , на дахах будинків розмістили снайперів,завозили проплачених «тітушок». В один день тисячі мирних людей стали солдатами свого народу.

В трагічні дні нашої держави під час протистоянь у Києві загинув наш земляк – Микола Степанович Дзявульський.

Життєвий шлях

Народився Микола Степанович 25 серпня 1958 року в селі Чагерне, Ємельянівського району, Красноярського краю (Росія) в родині репресованих.

У 1962 році разом із батьками, що повертались із заслання, переїхав до села Верба Дубненського району Рівненської області.

В 1965 році пішов до Вербської середньої школи, де навчався на «добре» та «відмінно».

Закінчивши школу в 1975 році, пішов на тримісячні курси Хмельницького ДТСААФ, де отримав посвідчення водія. Восени цього ж року його забрав до себе рідний дядько Дзявульський Олександр Федорович, який проживав у місті Шепетівка, на провулку Артема і працював електромонтажником на Шепетівському деревообробному комбінаті.

Протягом трьох місяців Микола Степанович навчався на курсах електриків, а з 1 грудня 1975 року став працювати електриком 2-го розряду. Мешкав він у свого дядька.

12 листопада 1976 року його призвали на строкову військову службу, яку проходив у місті Рава-Руська Львівської області.

При військовій частині пройшов курси водія-механіка і на протязі всієї служби був водієм БРДМ.

8 січня 1979 року пішов працювати слюсарем 3-го розряду у механічний цех Шепетівського ДОКу і паралельно готувався до вступу у вищий навчальний заклад.

1 грудня 1980 року Микола Степанович зарахований студентом Луцького педагогічного інституту за спеціальністю географія і біологія.

По закінченні навчання 29 липня 1985 року, Миколу Степановича було направлено вчителем у Городнявську середню школу. Простий у спілкуванні, лагідний і привітний, він був світлою людиною, мав талант учителя від Бога і вкладав у своїх учнів частку своєї душі. Його очі завжди випромінювали тепло, щира посмішка заряджала оптимізмом і позитивними емоціями. Учні його любили і називали «наш Микола Степанович». Постійно брав участь у благоустрої школи, організовував на це учнів, які з любов’ю, ентузіазмом і бажанням працювали разом зі своїм вчителем.

Підібрав ключ до дитячих сердець

Саме завдяки Миколі Степановичу діти змінювалися. Він вмів зацікавити, заохотити до навчання, застерегти від бездумних вчинків, підібрати ключ до їхніх сердець і не тільки навчав дітей географії та біології, а й учив пізнавати світ, себе, мислити, бути справжнім громадянином своєї країни.

У 1989 році Микола Степанович переведений із посади вчителя географії та біології на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи Городнявської середньої школи. І тут Микола Степанович проявив себе вмілим керівником та організатором, завоював авторитет серед колективу. Він був ерудований, всебічно розвинутий, начитаний, культурний і толерантний педагог. Вмів проникнути в свідомість кожного учня, вміло і цікаво подати навчальний матеріал.

У закладі діяв туристичний гурток «Гарт». Під керівництвом Миколи Степановича учні ходили в походи та дізнавалися багато цікавого. Юні туристи пройшли стежками Шепетівського краю, побували у Тернопільській, Рівненській областях, у Карпатах і Кримських горах.

З метою поглиблення вивчення географії, Микола Степанович заснував у школі–ліцеї гурток «Пошук».

Разом із учителем відвідували відомі музеї, побували в багатьох містах України, тому не дивно, що учні закладу були неодноразовими переможцями та призерами районних і обласних змагань із туризму.
Задовго до 1991 року Микола Степанович пройшов туристичними стежками під українським жовто-блакитним прапором. Він жив ідеєю свободи, незалежності України та гордо проніс її крізь життя.

Тісно і плідно співпрацював з науковцями Волині, Хмельниччини, Київщини. Постійно підтримував зв'язок із доктором географічних наук Луцького державного педагогічного інституту Ільїним Леонідом Володимировичем, який приїздив у ліцей під час захисту наукових робіт, а також допоміг Дзявульському налагодити зв’язок із викладачами інституту.

Це дало змогу Миколі Степановичу створити в 1993 році на базі ліцею Малу Академію Наук.

1 вересня 1997 року призначений заступником директора з наукової роботи і в цьому ж році нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти України.

Згодом, виконуючи обов'язки завідувача організаційним відділом виконавчого комітету Шепетівської міської Ради, захищав інтереси репресованих, був керівником міської громадської організації «Товариство політичних в’язнів, репресованих і членів їх сімей» та активним членом «Просвіти» м. Шепетівки.

Громадська діяльність

У 2002 році Микола Степанович очолив міську організацію УРП «Собор». Пізніше став членом ВО «Свобода», друкував у газеті ВО «Свобода» критичні статті про діяльність влади, організовував намет біля міського ринку, де розповсюджував газети й агітаційні матеріали.

Був помічником народного депутата України Ігоря Сабія, часто їздив по селах, пояснюючи мету Всеукраїнського об’єднання «Свобода», закликав людей не бути байдужими, а боротися за свободу слова, волю, за краще майбутнє.

З перших днів Євромайдану Микола Степанович разом з іншими шепетівчанами Михайлом та Іваном Верхоглядами, Олегом і Артемом Зозулями, Володимиром Бученком, В’ячеславом Кучеруком, Дмитром Жоровим, Євгеном Ступаком, Миколою Дорощуком, Віктором Горюковим, Сергієм Куликом, Петром Кравчуком, Віктором Хим’яком, Володимиром Артерчуком, Орестом Юзвенком, Володимиром Тетерею, Андрієм та Анатолієм Остапчуками, Олександром Романюком, Русланом Безштаньком та іншими, був активним учасником акцій протесту проти корупційної влади, постійно перебував у вирі подій, ніколи не ховався за спинами побратимів. Його було обрано координатором Шепетівської міської громадської організації ВГО «Майдан».

Ще 26 січня у Шепетівці відбулось Народне віче на підтримку мирного виступу українського народу проти злочинного режиму Януковича. Понад три тисячі жителів міста і району на площі Тараса Шевченка проголосували за звернення до президента України та Голови Верховної ради України. Тут же присутні на Вічі голосували за те, щоб на позачергових сесіях міської та районної рад депутати Шепетівщини підтримали звернення та відправили його В. Януковичу та В. Рибаку.

А 18 лютого 2014 року на Майдані почалася кривава бійня. Протистояння між загонами МВС і захисниками Євромайдану досягло апогею. В цей день знову пролилася кров мирних протестувальників. Силовики застосовували автомати Калашникова і снайперські рушниці…

Розповідає учасник подій В’ячеслав Кучерук, член Шепетівської міської організації ВО «Свобода»:

«Ми були згуртовані, коли йшли на чергування, ділились щитами, касками та продуктами харчування, водою, що приносило нам місцеве населення. В цей день Микола Степанович прокинувся о п’ятій годині ранку і пішов на майдан. О 8.00 він вишикував в колону шепетівчан і ми вирушили охороняти барикади. О 8.15 шепетівчани дійшли до барикад і почули постріли. Саме в цей день, 20 лютого почалося найстрашніше. На арену вийшли снайпери-вбивці, які холоднокровно стріляли в неозброєних людей. Підійшовши ближче до барикад, ми побігли з майдану в бік Жовтневого палацу. О 8.30 я помітив Миколу Степановича лежачим на землі з кульовим пораненням в живіт. Ми його швидко перенесли до медпункту на першому поверсі Жовтневого палацу. Лікарка спочатку оглянула рану в животі і хотіли викликати швидку допомогу, але, коли підняли ліву руку, то побачили, що куля влучила йому прямо в серце. Після чого я забрав у нього паспорт і мандат учасника депутата з’їзду ВО «Свобода».

Так 20 лютого о 8.30 перестало битись серце Героя Миколи Степановича Дзявульського. Він загинув за те, щоб молодь і наступні покоління жили у вільній, демократичній, Соборній, незалежній Україні. Він загинув за те, у що вірив, чим жив і чого прагнув понад усе.

21 лютого 2014 року в місті Шепетівці на площі ім. Т. Г. Шевченка відбулося «Народне віче». Цей багатолюдний мітинг розпочався за загиблим земляком М. С. Дзявульським.

21 лютого 2014 року рішенням №3 сесії шостого скликання Шепетівської міської Ради в м. Шепетівці вулицю Шварца перейменувати на вулицю М. С. Дзявульського.

22 лютого 2014 року на площі ім. Т. Г. Шевченка відбулось прощання з М. С. Дзявульським. Микола Степанович Дзявульський удостоєний звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

7 червня 2014 року активісти ВО «Свобода», ГО Хмельниччина «Самооборона і контроль», козацького товариства ім. Семена Палія вшанувала пам’ять Миколи Дзявульського, піднявшись на гірську вершину в українських Карпатах, у масиві Горгани, що розташована в Рожнятівському районі, Івано-Франківської області, у межах природоохоронної території – Ландшафтного заказника «Грофа». Висота, на яку піднялися активісти, становила 1748 метрів.

На насипному кургані встановили меморіальну дошку на честь Героя України М. С. Дзявульського, яку виготовив шепетівський підприємець В. Завістовський.

На ній зазначено:

«М. С. Дзявульський загинув у Києві за наше майбутнє».

Шепетівський НВК №1 переіменовано на честь Героя , на фасаді відкрито меморіальну дошку, в закладі створено експозицію М.Дзявульського.

Щиро вдячні родині, шепетівчанам, побратимам Миколи Степановича, учням та вчителям шкіл за надані матеріали і за те, що бережуть пам'ять про нашого земляка Героя Небесної Сотні, Героя України Миколу Дзявульського.

Музей пропаганди

Адміністратор

Адміністратор сайту Шепетівки

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Коментарі (0)

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением

Авторизація

Погода

Погода