На жаль, нинішня владна команда не тільки не хоче, а й не вміє діяти інакше. Для цього потрібне інше світобачення, бо Україна не чергове підприємство, яке захопили й яке слід дерибанити, а держава, яку треба розбудовувати. Що стане останньою краплею, яка переповнить чашу терпіння суспільства: податок на бездітність, чергове перетягування владних повноважень чи фальсифікація парламентських виборів? Зрозуміло одне: так довго тривати не може. Суспільство відторгне те, що, на його думку, чинить перепони власному благополуччю.
Після виборів чекати на кардинальні змін щодо якості Верховної Ради не варто. На жаль, криза парламентаризму зайшла занадто далеко і потрібні оперативні заходи, потрібні нові механізми підвищення політичної відповідальності. Поки що я не бачу реальних кроків у цьому напрямку.
Можливо, новий склад Верховної Ради піде на це, але це має бути воля керівників впливових політичних сил, у першу чергу Партії регіонів. Найбільші проблеми, на жаль, пов'язані саме з поведінкою депутатів від партії влади — насамперед, кнопкодавство. Всі активні прогульщики, за виключенням деяких, — це представники ПР. Ще трохи і ми перейдемо на дистанційну роботу деяких наших депутатів.
Проте нова Верховна Рада буде більш жвавою, більш активною, ніж в останні роки. Буде більше депутатів, які будуть голосувати власноруч. І це буде пов'язано з депутатами-мажоритарниками, хоча б спочатку. А от далі, коли все "устаканиться", деякі з нових депутатів можуть опанувати погані звички чинних нардепів і це буде небезпечно.
Головне, щоб все таки парламент став більш самостійним. Щоб не боролися біля трибуни і президії, а щоб все ж таки шукали компроміси, узгодження інтересів суспільних і політичних, щодо ключових питань суспільного розвитку.
Мажоритарна складова матиме неоднозначний вплив на якість роботи парламенту. З одного боку, те, що буде представництво територіальних інтересів — це, на мій погляд, позитив. Все ж таки, у депутатів-мажоритарників буде підвищена політична відповідальність у тому сенсі, що їм доведеться наступного разу переобиратися у своїх регіонах, тому їм треба буде бути більш активними у своєму окрузі.
Зв'язок депутатів з територіями посилиться — це плюс. Крім того, значна частина цих депутатів буде більш активно працювати в Раді, ніж їхні товариші, за яких все вирішують вожді. Це також може бути позитивом. Але наскільки надовго — побачимо. Також ці люди можуть зменшити рівень підконтрольності. Звичайно, на них можна буде впливати, вони будуть приєднуватися до впливових політичних сил, але все ж таки, вони будуть коливатися разом з політичною та соціально-економічною кон'юнктурою. Тому нова ВР все ж таки буде більш політично жвавою, і більш неоднозначною, ніж її попередниця. Тому, я сподіваюся, що у новій Раді буде більше політичного життя.
Головний принцип, якого європейці вимагають дотримуватися своїх урядовців та політиків, звучить так: « Як кажу, так живу, як живу, так і кажу».
Ми ж, навпаки, поблажливо дозволяємо власним обранцям фальшивити, бо, мовляв, щось дадуть, ще більше пообіцяють чи просто гарно виглядають. Чому своїм вибором знов і знов благословляємо брехню і зраду? З такими підходами змінимо чинну владу на таку ж саму, і не раз. Однак очікуваних змін у житті країни не настане. Спочатку треба змінитися самим. Це і є кульмінація нашого суспільно-політичного оновлення.
Кожне покоління проходить свої виклики та випробування. Хтось — війни і голодомори, хтось — репресії і перебудови. Призначення ж нашого покоління — внутрішня трансформація, акумуляція морального та інтелектуального потенціалу. Для того, щоб не пропала Україна. Для того, щоб не дати пропасти світу.
І хай молитвою для кожного з кожного нас на цьому шляху будуть слова І. Франка:
Як не вистою, здригнуся,
захитаюсь, мов тінь,
Пропаде кривава праця многих — многих поколінь!
Вірю, не пропаде! Для чого тоді сльози наших матерів, страждання батьків і наша праця?