Середа, 20 лютого 2019 07:23

Микола Дзявульский - друг, товариш, побратим

Автор

Друзів ми знаходимо самі і вони стають невід'ємною частиною нашого життя. Особливо, якщо дружба заснована на взаємній допомозі, прихильності, спільності інтересів, поглядів, життєвих цілей. Така дружба - рідкісний дарунок долі і цінується понад усе. Саме таким другом був Микола Степанович Дзявульський.

Ось минає вже п'ята річниця без Степановича

Космічний холод і протяг звідти, куди узяв у вічний вирій тільки самого себе і ще таких, як сам, побратимів - воїнів Світла, або як їх ще назвали, Героїв Небесної Сотні. Але усмішка і мудра сірість його очей досі світиться в нашій пам'яті і всі, хто його любив, відчули, як порожньо стало у світі.

Та не маємо журитися - він з нами: у нашій пам'яті, в наших серцях і душах, у нашій боротьбі.

Навколо Миколи Степановича завжди гуртувалися люди, він мав багато однодумців в національно-патріотичному середовищі, бо знали його як людину честі, порядності й гідності.

Завдяки його вмінню переконувати і громадити людей, відроджувати український дух у серцях шепетівчан - він, з самого початку подій на Євромайдані, брав участь у акціях протесту проти свавілля влади на Майдані в Києві. Возив допомогу протестуючим, допомагав влаштовуватись шепетівчанам, які їздили до столиці.

Пам'ятаю, як 15 січня 2014 року подзвонив мені і повідомив про наміри створення в Шепетівці осередку громадської організації Всеукраїнського об'єднання "Майдан", просив протоколювати збори.

І вже 16 січня в міському будинку культури відбулися установчі збори цієї організації. Для того, щоб пройшли вони спокійно і ніхто не завадив з місцевої влади регіоналів, замаскували збори під звіти місцевих депутатів міської ради. Розпочали їх дійсно депутати Полодюк М.І.,  Осіпова О.С., Юзвенко О., які звернулися зі зверненням виборців до депутатів міської ради щодо створення Шепетівського міськрайонного осередку Всеукраїнського об'єднання "Майдан". На зборах були присутні більше сотні людей, в основному представники шепетівської інтелігенції, з громадських організацій, політичних партій "Свобода", "Батьківщина". Миколу Степановича було обрано координатором організації. 17 січня пройшло перше засідання Ради Майдану, де було вирішено розгорнути у місті на площі Т. Шевченка шепетівський Майдан.

22 січня, у День Злуки, провели Автомайдан, рухались по вулицях міста з гучномовцями, закликали гаслами "Приєднуйтесь до нас!". Спочатку людей виходило небагато, але вже 26 січня на недільне віче прийшло людей значно більше: після прийняття законів 14 січня і перших  вбивств на Майдані, всі зрозуміли, якщо відступимо, у цій країні нам не жити. Віче пройшло мирно, але тривожно.

А вже на наступне народне віче 2 лютого прийшло людей до двох тисяч, не дивлячись на мороз -16 0 С та скажений вітер. Демонстративна хода пройшла по центральних вулицях міста. Люди у колоні йшли у піднесеному настрої, махали руками водіям автомобілів, які проїжджали повз колони і сигналили, кричали патріотичні гасла. В кінці ходи прийшли до будинку, де проживав голова міста - регіонал Антонюк Сергій Андрійович і кинули йому свинячу голову на подвір'я. 

На слідуючий день, 3 лютого на сесії міської ради винесли рішення "Про недовіру міському голові Антонюку". 

За кожною з цих акцій та інших заходів Майдану тої пори незмінно стояв Микола Степанович Дзявульський.  Запам'ятався саме таким: з гучномовців, полум'яно виголошуючим свої виступи, крокуючим з колоною протестувальників. Переконував шепетівчан, що в цей нелегкий час неможливо стояти осторонь будь-яких подій, необхідно бути свідомим українцем.

Між цими місцевими акціями Степанович регулярно їздив у Київ, де за спогадами шепетівчан, що їздили з ним, спокійно і впевнено координував усі дії новоприбулих, облаштовував на ночівлю, наставляв новеньких про безпеку.

Востаннє бачила Миколу Степановича 15 лютого 2014 року. В цей день разом ходили вітати із 90-літтям учасницю визвольних змагань Надію Іванівну Корчук. Вечір серед друзів пройшов надзвичайно тепло, багато спілкувалися, співали повстанських пісень, слухали неймовірну Надію Іванівну, яка маючи у такі роки чудову пам'ять, читала багато поезії Тараса Шевченка та Івана Франка.

Микола Степанович сидів поруч, мав стомлений вигляд, застуджений голос. Просила його перепочити хоч декілька днів, полікуватися. На що відповів, що йому необхідно бути в Києві, що він мусить бути там. Його ніби якась сила туди тягнули і ніхто у той вечір не міг його переконати залишитись вдома.

Прийшли найтрагічніші і найкривавіші дні в історії Євромайдану

Уночі 19 лютого дивилася телевізор. Беркут всю ніч штурмував Майдан, горів Будинок профспілок, читали молитви. Було тривожно і моторошно.

А зранку 20 лютого, коли беркутівці несподівано покинули зайняті позиції і рушили у напрямку вулиці Інститутської, активісти Майдану сприйняли це як відступ і, пішовши слідом потрапили у пастку - під шквальний прицільний обстріл.

Люди гинули від куль снайперів, кількість загиблих зростала. Одна з куль влучила прямо в серце Степановича. Досі не можу повірити, що це відбулося саме з ним.

Плине час... скорбота і невимовний біль лишаються...

Добре знала Миколу Степановича як вчителя, який навчав у школі-ліцей сина, знала як рідкісного мандрівника, який зумів зацікавити туризмом молодь.

Микола Степанович любив роботу... і не тільки вчителя

Мені довелося працювати з ним разом у виконавчому комітеті шепетівської міської ради, хочеться висвітлити цю сторінку його біографії.

У 2004 році він, як і ще дехто, на революційний помаранчевий хвилі прийшов працювати до виконкому. Хоча чиновників у нас не люблять в силу багатьох причин, але, якби працівників органів місцевого самоврядування не називали, суті це не міняє. Ображає не слово, а зміст який в це вкладається. На той час нам здавалося, що необхідно багато що змінити в системі влади і починати колись потрібно.

А хто такий чиновник?  - Людина, яка служить громаді і має чин, а отже і повноваження, і має виконувати завдання, що ставить перед нею держава, громада. Це носій думки і громади. Так ми думали і, так думав Микола Степанович.

Він поринув у життя громади, міста, його багатогранність і, з особливою переконаністю намагався підвищити ефективність її функціонування, постійно ведучи пошук нових організаційних форм роботи органів місцевого самоврядування. Був здатний генерувати будь-які сучасні управлінські ідеї, був ініціативним та вмілим керівником.

Найціннішим було те, що він умів працювати з людьми, був, у першу чергу доступним людям. Його ніколи не тяготила щоденна буденна "тягучка": планування роботи, готування пленарних засідань, засідань постійних депутатських комісій, підготовка документів.

Мабуть треба просто любити своє місто і хотіти працювати для нього, людей. Цінував кожну хвилину життя. Мав беззаперечний авторитет і неймовірно довіру колег. Працювати з ним було одним задоволенням, бо був людиною відповідальною у всіх справах за які брався, завжди прагнув досягти максимального результату і йому це завжди вдавалось. В мене зберігся примірник регламенту міської ради, над яким працював Микола Степанович. Здається, що нового можна внести у цей документ, редакцій якого існує велика кількість і напрацьовані вони практиками цієї справи. Його нотатки на полях свідчить, що ще є багато нового для удосконалення цього документу. Микола Степанович був для мене водночас і вірним другом, мудрим колегою, надійним партнером, з яким можна було долати усі перешкоди.

Спогади ятрять душу і хвилюють серце...

Він багато встиг зробити та його не стало, як і його щирої дружньої усмішки, допитливих і трохи сумних очей, теплих слів поради... Але з нами залишилися його дух і глибина його думок, сподівань, які спонукають нас своїми вчинками підноситись до високого його подвигу.

Останнє редагування Середа, 20 лютого 2019 01:17

Люди, участвующие в этой беседе

Коментарі (1)

This comment was minimized by the moderator on the site

спасибі тобі друже за пять рокiв безладу і гармидару

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением