Воюють успішно – адже саме ці хлопці ввечері 20 травня захопили у полон трьох терористів та знищили ще одного.
Шепетівчанин Микола Шафалюк разом з іншими учасниками бою розповів "Цензору" про цей вихід, згадав Донецький аеропорт і бої на Світлодарській дузі, а також поділився власним баченням головних проблем ЗСУ.
"ВІН УВІМКНУВ ЛІХТАРИК. СВІТИТЬ ЇМ У ОБЛИЧЧЯ І КРИЧИТЬ: "ВИ ЩО, Б…Ь? БУХАЄТЕ ТУТ, НА ЗВ’ЯЗОК НЕ ВИХОДИТЕ!"
-Штаб ООС повідомляє, що трьох полонених ви захопили у ході розвідувального рейду. Як все відбувалося?
- Полонених ми взяли на їхній позиції. Проводячи розвідку, ми вийшли на їхній спостережний пункт… точніше, виповзли на пузі, як у Другу світову (сміється). Чесно кажучи, думали, що їх на цій позиції менше – може, людини дві-три. Їх виявилося четверо… Але все одно вдалося відпрацювати по-тихому.
-А багато людей було у вашій групі?
-Шестеро. Один із заступників командира батальйону і п’ятеро наших - з числа правосєків, що перейшли у "Донбас-Україна". Я особисто був на прикритті, тому краще подробиці розповіли б інші…
- Від початку нашим завданням було виявити вогневі засоби супротивника, його вогневу позицію, - розповідає Цензору інший боєць з групи. – Компанія зібралася славна, з бажаючих – адже на подібні заходи завжди є традиція обирати тільки добровольців. Звучить пропозиція щось зробити, а вже потім хто виявить бажання – посвячується в план. Операцію очолювала людина з командування підрозділу. Двоє були на прикритті. Коли ми дісталися до ворожої позиції – сєпари зовсім не очікували побачити нас. Тому в результаті на нашого стрибнув тільки один з них, його і застрелили… Решта здалися, ми їх спокійно пов’язали, обшукали, і без бою, тихенько, вивели на наші позиції. Так що крім того, що одного "задвохсотили" двома пострілами, звісно ж з приладом безшумної стрільби, більше ніякої стрілянини не було.
-Ми стільки на пузі намотали! По мені ніби танк проїхав, - ділиться інший боєць з групи. – Вони на позиції аватарили. Там стояв порожній "пузир". І перегар від них був страшний. Класика жанру… Це якийсь горлівский піхотний батальйон. Така бомжатня, чесно кажучи – а ми ще жаліємося на свою армію… Ми залягли біля їхньої позиції, метрах у 7. Довго слухали, як вони розмовляють між собою, чекали, щоб вони доповіли по рації про те, що у них все спокійно. Але так і не дочекалися. Вони помітили одного з нас… Треба віддати належне старшому нашої групи. Завдяки його реакції вони одразу дуже розгубилися. Він увімкнув ліхтарик. Світить їм в обличчя і кричить: "Ви що, б…ь?! Бухаєте тут, на зв’язок не виходите!.." Ще трохи – і вони б йому честь віддали, напевно).
"ОДИН З НАШИХ ВИРІШИВ ПОКЛАСТИ ОБСЄШНИКІВ ОБЛИЧЧЯМИ В АСФАЛЬТ. НАМ СКАЗАЛИ, ЩО МИ НЕКОНТРОЛЬОВАНІ"
-Одним словом, у вас не нудно. Але повернемося у 2014 рік. Чому ти пішов на фронт? І коли, власне, потрапив на передову?
- Коли почалася війна – я, як усі, хотів робити щось гідне і добре… Щоправда, шлях на передову був тривалим. Мені, як і багатьом іншим бійцям ДУК ПС, довелося пройти декілька "учєбок" і довго чекати. Хлопці на фронті вже гинули, а нас все не відправляли на війну.
Зрештою, 26 вересня 2014 року я приїхав у Піски. Потім був Донецький аеропорт – туди ми прибули 22 жовтня.
-На двотижневу ротацію, як були у 93 ОМБр?
-На 22 дні.
-Що в аеропорту було найважчим?
- Найважче було не митися. Все свербить та чухається. Ти заходиш у підвал, у якому зберігається тон вісім боєприпасів: міни, тротил, пластид… Також той підвал теоретично замінований, щоб підірвати його у випадку чого. Надворі мінус 13, у підвалі близько нуля, ти там роздягаєшся та приймаєш "ванну" з вологих серветок.
… Але, знаєш, там усе було якось по-справжньому. Ось сєпари. Ось ти. Вони стріляють у тебе, ти – у них. Вже потім пішли всі ці окопи, у яких стоїш і чекаєш, коли в тебе щось прилетить…
-У квітні 2015-го, якщо я не помиляюся, для вас тимчасово закінчилася навіть окопна війна – бо правосєків вивели з передової…
-Це сталося 4 квітня. Після того ми близько місяця сиділи на базі та тренувалися. Потім я поїхав до старого знайомого, Малого (тодішнього командира 1 батальйону 93 ОМБр, - Ред.), і ми з ним домовилися, що правосєки зайдуть на позиції на шахті "Бутівка". Так і сталося: близько двох місяців ми тоді пробули на шахті разом із бійцями 93-ї бригади. Але один наш "дєятєль" вирішив покласти ОБСЄшників обличчями в асфальт… Тоді нам сказали, що ми неконтрольовані, і з шахти довелося знову повертатися на базу.
Потім була Старогнатівка. Були втрати.
А потім Дмитро Анатолійович Ярош сказав, що ми йдемо у СБУ. Після цього ми, власне, відкололися від ДУК. Саме ці наміри стали основною причиною того, що рух розвалився. Хоча, в кінці кінців, ніхто з ПС так у СБУ і не потрапив – видали буквально декілька "корочок".
-Чому так принципово було не йти у Службу безпеки?
-Ну, уяви собі: сотня УПА вступає у КДБ. Ми цього не хотіли.
Воювали потім у Красногорівці. А після неї, навесні 2016 року, заїхали на Світлодарську дугу.
- На позиції 54 бригади. Як про це вдалося домовитися, чому військові не заперечували?
- Ми домовлялися про це із Куполом (Олексієм Оцерклевичем, колишнім заступником командира 1 батальйону 93 ОМБр, який на той момент вже обіймав посаду командира 1 батальйону 54 ОМБр, - Ред).
Людей на позиціях армійцям не вистачало. Тоді, щоправда, на фронті ще були бійці 5 та 6 хвиль мобілізації, але, по-перше, мобілізовані незабаром звільнялися, а по друге – фронт був великий для батальйону.
- Вже за декілька місяців добровольці, які тоді зайшли на дугу, підписали контракти із ЗСУ. Про це йшлося від початку, були попередні домовленості з армійцями про подальшу легалізацію? Чи сталося це виключно тому, що під час спроби просунутися вперед там загинув Василь Сліпак, зчинився галас через присутність на передовій "нелегальних" бійців і з ситуації потрібно було терміново виходити?
- Спочатку в нас і думок про контракт не було. Нас і так все влаштовувало, ми воювали.
А от коли Василь загинув…
-… Тоді всім довелося легалізуватися у авральному режимі.
-Ну, як довелося… Вибір у кожного був. Чоловік 15 з числах наших тоді вирішили контракти не підписувати. Роз’їхалися по домівках.
"РОЗУМІЮ, ЩО МИ З ХЛОПЦЯМИ В ОДНІЙ КРАЇНІ ЖИВЕМО, А ЗАСТУПНИК КОМБРИГА – У ЯКІЙСЬ ІНШІЙ"
- Що змінилося після підписання контракту?
- Все. Змінилося все. Армія просто вбиває дух добровольця. В армії добровольці не потрібні.
-Чому ти так вважаєш?
-Тому, що у сьогоднішній українській армії взагалі не потрібні люди зі своїми думками, та і люди з думками взагалі. Потрібен стовідсотково керований баран. Скажеш йому "помри" - він помре. Скажеш "стій" - стоятиме. Все, на жаль, за старою совдепівською системою, і поки що ніхто не думає це виправляти.
Не потрібно навіть, щоб солдати були патріотами – інакше чому у ЗСУ немає ніякої пропаганди, ніякого патріотичного виховання? Чому бійцям ніхто і слова доброго про країну не каже – кажуть тільки, що їм робити, ніколи не пояснюючи навіщо?
-Армія у нас тепер контрактна. Припустимо, що до її лав і так ідуть патріоти – адже йдуть не за повісткою, а свідомо.
- Свідомо йдуть отримати сім тисяч гривень (сміється). Я на це вже надивився…
- Є, звісно, і таке. Але повернемося до добровольців – чим саме вони все ж таки заважають керівництву? У 54 ОМБр, поки правосєків не почали розкидати по всій бригаді, по різних батальйонах та підрозділах, всі вони спокійно виконували свої обов’язки. ОБСЄ більше не чіпали, скандалів не влаштовували, вперед без наказу не ходили. Я, чесно кажучи, досі не розумію з чого саме у певний момент почалися такі контри з керівництвом бригади…
- Спочатку нам дійсно дозволяли воювати, і не чіпали нас. Ми влаштовували всіх, бо виконували такі завдання, які інші не хотіли.
Конфлікти почалися, коли Купол "включив царя". Йому не сподобалося, що я обговорюю його рішення та дії з хлопцями. Він тоді пообіцяв, що розжене нас – і почав домагатися свого.
-Тебе ж тоді намагалися взагалі звільнити зі Збройних Сил "за невідповідністю займаній посаді", через атестаційну комісію? Як це відбувалося?
-Це був хіт. Викликає мене Купол і каже: "Поїдеш зараз у штаб бригади – з тобою хоче побалакати комбриг". Ну, наказ є наказ. Я стрибнув у машину та погнав – їхав з "нуля" і, звісно, у тій формі, у якій був. Не у піксельці.
Приїхав на штаб бригади. Перше, що мене насторожило – це те, що абсолютно всі були у пікселі. 100%. Я ж ще не знав, що там атестаційна комісія проходить – думав, їду просто побалакати з комбригом. Але там стоїть контингент, чоловік 60… Ну, як стоїть… Деякі стоять, деякі лежать – навколо майже самі аватари. А я – як біла ворона. Тверезий та не у офіційній формі.
Ну, я дочекався, поки мене викличуть. Вгадай, яким було перше запитання комісії?
-Чому не у піксельці?
-У точку! Я навіть не знав, що відповісти, це мене трохи у ступор ввело. Кажу, мені дали наказ приїхати – і я приїхав, про піксель ніхто ані слова не казав. Ви ж, кажу, розумієте, що я щойно з позиції?
"А ти хіба не знаєш наказ Міністра оборони номер такий-то?" - запитує заступник командира бригади. Я дивлюся на нього – і розумію, що ми з хлопцями у одній країні живемо, а той заступник комбрига – у якійсь іншій.
Весело було загалом… Взагалі, вони сподівалися, що якщо я правосєк – то я геть не знаю Статуту ЗСУ, і були зрештою розчаровані. Бо Статут я знав.
- Ну, його дійсно знають не всі добровольці… Знання Статуту – це завдяки строковій службі?
-Так, я на строковій був півтора року в учєбці. І нас там по Статуту ганяли дуже добре. Тому в комісії було повне розчарування. Сказали йти геть і попередили, що рішення по мені "все одно буде приймати комбриг".
- Тобто, звільнити на комісії розраховували суто за незнання Статуту?
- Так, якась така маячня. І ще Купол хотів сфабрикувати не те, щоб справу, але прецедент – нібито я відмовився від наказу вивезти 8000 одиниць розкомплектованого боєкомплекту до 120 міномета. І він казав на атестаційній комісії: "Ви уявіть собі, скільки було б жертв, якби туди прилетіло". Тобто, який я злочинець.
Я стою і на нього дивлюся: які 8000? Про що він говорить? Він вигадав, що він мені віддав такий наказ – а я відмовився виконувати… І я питаю: я перепрошую, а хто такий ворог народу, що розкомплектував стільки боєприпасів? Може, в цьому теж варто розібратися? А також дізнатися, якою ж виявилася подальша доля цих боєприпасів?
Купол викрутився – нібито їх утилізували вже і без моєї допомоги. Де, цікаво, було те диво-місце, та нереальна воронка від 8000 мін…
"КОМБРИГ БУВ У ВІДПУСТЦІ, І ВСЕ МАЛО ВІДБУТИСЯ ПІСЛЯ ЙОГО ПОВЕРНЕННЯ"
- Але через що ви взагалі так пересварилися з Оцерклевичем? Через штурм лісу?
- Так. Я Куполу тоді сказав чесно, в очі, що загибель хлопців я йому ніколи не пробачу (Під час боїв 18-23 грудня на Світлодарській дузі загинули 9 українських бійців, 35 були поранені. Серед загиблих були бійці ПС Андрій (Ефа) Байбуз, Дмитро (Санич) Клименко, Роман (Гюрза) Радівілов, Андрій (Сім’янин) Широков. Також загинув 21-річний лейтенант, офіційний командир роти, до складу якої увійшла більшість легалізованих у бригаді добровольців – Микита (Шайтан) Яровий, - Ред.).
- У чому особисто ти бачиш його провину? Бо думки про ті події є різні…
-Я був присутній, коли розроблявся план тієї операції. І Купол неодноразово казав: якщо щось піде не так, хоч щось – стоп. Всі повертаються назад. І ліс ми рівняємо артою.
Але арта наша не працювала взагалі спочатку. Не мала наказу стріляти у потрібний бік. Не гасила те, що мала гасити.
А 3 полк спецназу, який тоді працював разом із нами, потрапив у засідку. Це теж було не за планом. За планом вони мали вбити "Хрест" - і лише тоді наші мали б заходити в ліс. Заходити спокійно. Натомість нашим хлопцям почали збоку навалювати, почалися двохсоті і трьохсоті… Все ж продумувалося не просто так. І мало йти за планом.
Одна з наших груп у такій ситуації відійшла. Купол верещав на мене, щоб я віддав наказ цим хлопцям іти в ліс. Бригадна розвідка туди заходити відмовлялася… Я сказав, що не віддам таку команду.
Ти ж розумієш, що відбулося б з Куполом, якби та операція не мала ніякого результату?
- Не зовсім.
-Це був би хрест на його військовій кар’єрі.
- Хіба цей штурм не був його черговою власною ініціативою? Був наказ зверху?
-Пам’ятаєш, як до нас на дугу приїжджав Муженко? Тоді я був свідком цієї розмови – Купол Муженку казав, що ліс дуже заважає, що потрібно щось робити. І Муженко пообіцяв, що подумає.
Після тієї розмови минуло чимало часу, більше ніж півроку – і раптом, місяця за два до штурму комбриг почав мене про це запитувати. Чи не пішли би ми…? Звісно, кажу, пішли би. Якщо добре подумати і все спланувати – можна піти. Без проблем.
… Колишньому комбригу 54 ОМБр, Бурому, я насправді вірю найбільше з усіх Збройних Сил поки. Він мене, принаймні, жодного разу не обманув. І він мені казав потім, що той штурм дійсно мав бути. Але не у час, коли Бурий був у відпустці, коли його, здається, навіть у країні тоді не було. Все мало статися після повернення комбрига, після ретельної підготовки. Він розробив би операцію – і тоді відбувся би штурм.
Але Купол використав його відсутність.
-Якби ту операцію розробляв комбриг – загиблих могло б бути менше?
-Можливо, навіть і більше було б. Але я впевнений, що було б все інакше. Бо тоді ми взяли б не 20 метрів того лісу – а весь ліс, а може й більше. А те, що там відбулося – це, ну не знаю… Просто маячня якась.
- Маячня чи ні – але на вищому рівні операцію провальною не визнали, хоча офіційно про неї тоді говорили не як про нашу заплановану спробу просунутися вперед, а як про нашу контратаку після атаки ворога. Свідчить про це хоча б те, що 31 грудня 2016 року Купол отримав з рук президента орден Богдана Хмельницького. А якщо подивитися його декларацію – то також 31 грудня 2016 року набув прав на квартиру у Києві. Слід зазначити... Але повернемося до ПС. Виходить, що правосєків-контрактників вирішили розкидати по бригаді через конфлікт навколо штурму лісу, через критику дій командування?
- Цього вимагав Купол.
І цього б не було, якби у 54 бригаді залишили комбрига, Бурого. Він тоді пообіцяв, що нас дійсно поки що розкидають, але що після виводу на полігон він знову збере нас усіх у одному підрозділі - тільки в іншому батальйоні, не у Купола. Однак на полігон Бурий з нами вже не виїхав…
- Але у бригаді з’явився новий комбриг, переведений з 92 ОМБр Олексій Майстренко, з яким ти неодноразово говорив і до якого правосєки писали навіть письмове звернення із проханням дозволити їм воювати у складі одного підрозділу. Чому він не пішов назустріч?
- Бо він і не думав людей слухати. Це погано, що в нас командири не хочуть людей слухати взагалі. Хоча б трішки прислуховуватися та робити потім свої власні висновки… Але ж ніхто нікого не слухає.
Влітку 2017 року бійці-добровольці, яких спочатку розкидали у різні підрозділи в складі 54 ОМБр, а потім наказами оперативного командування "Схід" вирішили перевести у різні підрозділи 6 різних бригад, відмовилися виконувати наказ та оголосили на полігоні на Харківщині голодування, вимагаючи дозволити їм зберігти цілісність свого підрозділу. Забрати бійців до свого батальйону – 46 ОБСпП "Донбас-Україна" - зголосився комбат В’ячеслав (Філін) Власенко, який пообіцяв добровольцям, що у нього вони зможуть воювати всі разом. Бійцям вдалося добитися свого та перевестися у 46 ОБСпП.
Хоча мені дуже подобається поведінка багатьох молодих офіцерів. Є в нас зараз у "Донбасі" лейтенант із позивним Фагот, наприклад. Він заступник командира роти. І з ним навіть дихається легше... Чоловік із характером, досить грамотно поводиться як командир. Завдяки йому у колективі немає ніяких чвар. Все нормально.
"В ТЕ, ЩО ВСЕ ДОБРЕ, ПОВІРИТИ ДО КІНЦЯ НЕ МОЖУ"
-От і чудово. Можна зараз сказати, що після всіх пригод, після непростого переведення з 54 ОМБр у 46 ОБСпП, ми нарешті маємо успішний приклад влиття правосєків у Збройні Сили?
-Розумієш, я за ці два роки на контракті вже стільки хильнув Збройних Сил, що повірити у таке до кінця не можу. Тому нехай це вже буде просто хороше завершення кар’єри у Збройних Силах України. Хоч якийсь позитивчик.
-А що хотілося б змінити у нашій армії насамперед – якби все було під силу?
-Забрати зі Збройних Сил політику. Якщо ЗСУ будуть керувати виключно військові, а не політикани – це буде першим кроком до змін на краще. Коли прибереться політика – армія, принаймні, почне виконувати свою функцію. Люди дійсно розумітимуть що вони роблять у ЗСУ для початку!
Перемир’я чи не перемир’я – мають вирішувати військові… Інакше це деморалізує повністю.
-Що ще?
-Немає загальної бази. Є, наприклад, людина. Аватар. Чи крадій. Його звільняють – навіть за невідповідністю. Він іде додому, але розуміє, що у ЗСУ добре, що там платять гроші. Втрачає військовий квиток. Приходить у військомат, каже, що квиток він загубив. Йому роблять новий. Там, звичайно, нічого не вписано – і він знову спокійно приходить в армію.
-Однак беруть таких і тому, що людей дуже бракує.
-Може, я фантазер, але, як на мене, солдат ЗСУ мав би отримувати тисяч 50 гривень. Але за ці гроші відробляти від "А" до "Я", не сидіти і не лежати на службі. Тоді і кількість можна навіть зменшувати. Якості в нас не вистачає…
Зате, до речі, вистачає бюрократії. Це просто жах. Коли людина йде на контракт – треба попереджати її про необхідність взяти з собою пачок 10 паперу. Ти розвернутися не маєш права, щоб не написати якийсь рапорт. Я розумію, що це армія, що у всьому має бути порядок. Але довіри до солдата взагалі нуль.
Ще одна катастрофічна проблема – це те, що у армії взагалі немає патріотичного виховання. Знову нуль, просто нуль… Пам’ятаєш, був у вас у мінометній батареї замполіт?
- Юрійович. Він нам навіть лекції про козаків читав… Дуже хороший дядько.
-Ось таким "дуже хорошим дядьком" і має бути кожен замполіт, а не один із сотні. Адже у інших – папери, папери, папери… Візьмемо замполіта, який у нас зараз. Він зібрав у себе таку ж саму базу, яка є у стройовій частині батальйону - але особисту, цілий ящик, всі йому для того все мали попереписувати. Для чого? "Мені треба". Та заведіть собі нарешті ноутбуки, качайте інформацію на флешки один у другого!
-Ти згадував про "хороше завершення кар’єри" у ЗСУ… Що робитимеш, коли закінчиться контракт? Повернешся додому чи знову вирушиш до нелегалів, до Да Вінчі?
- До Да Вінчі…
Я не кажу, що ніхто більше не воює. Але, знаєш, це як додому повернутися. Там усі рідні, всі свої… Багато молодих, але стара гвардія ж все одно присутня.
- Для багатьох повернутися до нелегалів нереально хоча б тому, що банально потрібно годувати дітей…
-Я все розумію, але кожен чоловік – якщо руки у нього не з дупи ростуть – може на місяць-два поїхати, заробити грошей. Потім повернутися – і два-три місяці повоювати. Це нормальна практика у добровольців. У мене ж так само є родина, є діти.
