Від кулеметника Тероборони до офіцера безпілотних систем
Бойовий шлях воїна розпочався на початку повномасштабного вторгнення — 25 лютого 2022 року. У лавах Сил територіальної оборони «Чіп» починав службу на посаді розвідника-кулеметника, поєднуючи безпосередні штурмові дії із першими спробами керування аеророзвідкою та коптерами.
Згодом у військовій службі захисника була річна перерва, під час якої він присвятив час родині: народився син, звів будинок та посадив дерево. На початку 2025 року шепетівчанин повернувся на фронт, вступивши до лав 33-го окремого штурмового полку:
- Спочатку обіймав посаду головного сержанта окремого взводу;
- Згодом очолив підрозділ як командир взводу;
- Отримав офіцерське звання, підписав контракт та був призначений начальником групи безпілотних систем (БпС) штабу 1-го штурмового батальйону.
«Полювання на гармати» та операція «Вівальді»
За словами «Чіпа», робота його підрозділу нагадує службу пожежників: оперативно прибути на ділянку, ліквідувати загрозу та змінити позицію. Пріоритет №1 для екіпажів БпС — це аеророзвідка, прикриття та вогнева підтримка українських штурмовиків і піхоти, аби ті могли виконувати завдання без втрат.
Після виконання основних завдань щодо захисту піхоти екіпажі переходять до контрбатарейної боротьби та знищення техніки ворога:
- Знищення артилерії: лише на одному з попередніх напрямків підрозділ «Чіпа» за два місяці успішно уразив 33 ворожі гармати та артилерійські установки;
- Ударні операції: під час наступальних дій за підтримки Третього армійського корпусу екіпажі важких дронів та FPV випалювали укриття та бетонні бліндажі окупантів;
- Тактика «Вівальді»: під час ювелірних скидів та ударів у вікна й амбразури укриттів командир почувається як диригент оркестру, направляючи важкі та легкі дрони на визначені цілі.
Захисник відзначає, що в ході останніх ефективних наступальних дій йому чи не вперше за роки війни довелося постійно переміщувати позиції пілотів уперед, слідом за просуванням українських сил.
Мотивація: родина, син та пам'ять про загиблого брата
Найбільшим стимулом для щоденної ризикованої роботи шепетівчанин називає свою сім'ю — дружину та маленького сина, а також священну помсту за загиблого на війні рідного брата.
«Ми воюємо за своє майбутнє та майбутнє наших дітей. Хотілося б, щоб війна не прийшла до мене додому. Тому це обов’язок кожного чоловіка — прийти сюди, показати зуби та зробити все можливе задля нашої спільної Перемоги», — наголосив воїн з Шепетівки.
