Повномасштабне вторгнення застало гвардійця на службі. Після перших днів він добровільно вирушив на фронт – у Кордюмівку, що на Донеччині.
«Тоді всі були як піхота. Нас крили страшно: міномети, гради, все летіло. Так, що голови не могли підняти», – згадує боєць.
Згодом Володимир перекваліфікувався на сапера і вже як командир взводу підтримки знову вирушив на схід.
«Виходили на нуль, за нуль виходили працювати так само. Усе – вночі. Якщо мінні поля, то за годину ставили сто протитанкових мін. Один стежить за небом, інші носять, інші ставлять. Я кажу своїм: “Швидко зайшов – швидко вийшов”», – каже нацгвардієць.
Кожен виїзд – як на пороховій бочці. Найстрашніше, каже Володимир, не виходити на «нуль», а їхати з вантажем.
«В багажнику 50 протитанкових мін – прилетить FPV, і все. Ні машини, ні тебе», – ділиться Володимир.
Попри небезпеку, усі його побратими повернулися з ротацій живими.
«Для мене хлопці – це мої діти, моя мотивація. Ми зробили, впоралися, повернулися додому. І після перемоги я все одно залишусь у війську – це моя робота, моя професія, те, що я люблю», – підсумовує гвардієць.
Історія сапера з Нетішина – про тих, хто щодня ризикує життям, щоб кожен метр української землі залишався вільним і безпечним.
Військова частина 3043 Національної гвардії України
