Огорожі, як і хати, дуже різноманітні - це і жердини, прикріплені до стовпів, частокіл, тин плетений із гілок ліщини чи лози. Для нашого регіону характерні плетені огорожі з ворітьми і хвірткою. Такі огорожі називали тином, парканом. На межі іноді робили перелаз, шоб ходити до сусіда: тут пліт чи тин був нижчим, а внизу прибивали дошку або колодку, щоб зручніше було перелазити. Переважна кількість огорож мала висоту від 80 см до 1м. Також огорожа мала в'їздні ворота - браму, та вхідні двері - фіртку.
У селах Шепетівського району збереглися цікаві житлові та господарські споруди, збудовані ще в 19 ст., зокрема в с. Білопіль, та виселках Степ. Це зрубно-каркасні будівлі, у яких житлова частина робилася «в зруб». Зруб – це чотиригранне приміщення, сіни і комора - в «стовпи». Проміжки між ними заповнені дошками - дилями. Ця конструкція називається ще «каркасною» або «стовпово-каркасною».
Зруб хати складався з дубових, соснових або липових брусів. У плані він мав форму квадрата і представляв собою кліть. Комора й сіни дильовані, а стіни, що з'єднують їх, тримаються за допомогою «ушаків» (стовпів), які використовуються для продовження стін або для зєднання двох зрубів, хати і сіней.
В основному стіни житлової частини хати білили. Сіни й комору з фасадного боку залишали відкритими. Правда в деяких місцевостях повністю забілювали сіни й комору.
На початку ХХ ст., значне поширення дістала каркасна техніка. Між дубові стовпи, що вкопували або ставили на кутах будівлі на підвалини, закладали дилі, плахи (широкі дошки). Зовні та зсередини стіни обмазували глиною. Були відомі дві техніки обробки таких стін: «в накидку» і «через дилі».
Обробка стін «в накидку» полягає в тому, що в нерівні горбаті дошки, дилі, кругляк забивали дерев’яні кілочки. Потім усю поверхню такої стіни закидали сумішшю полови з глиною.
Більшого поширення набула техніка «через дилі». На брус або диль зверху накилали ряд вальків довжиною до 20 см (вальки — суміш соломи-мерви з глиною), угорі їх притискали брусом. Потім поверхню стіни змазували глиною і білили. Відбувалось це під час так званої толоки. На толоку сходилось майже все село, від кожної хати приходив робітник. І збирали її як правило у неділю вільний від основної роботи день. Толокою обмазували хату глиною. Кіньми вимішували розчин до певної концентрації. Чоловіки його носили, а жінки обмазували хату. Стелю робили дерев'яну. 3 дощок, які вкладали «впритиск» або «врозбіжку» (ряди дощок клали на відлалі 10-15 см одна від одної; проміжки закривали іншими дошками). Стелю тримали на 3-4 поперечних або одному поздовжньому сволоку.
Дахи над хатами чотирисхилі на кроквах, які кріпилися на повздовжніх балках покладених по верху стін. Покриті житньою соломою зв'язаною снопиками.
Найпоширенішим варіантом традиційного житла була тридільна хата. Таке житло побутувало на всій території. Будівлі мали розміри 12х5м, І1х5м, 10х4м. Поширеним варіантом традиційного житла була хата – бічна кімната якої, відокремлювалася від великої кімнати шляхом перегороджування хати піччю і грубкою. Найчастіше бічна кімната використовувалася як кухня. Хата як правило мала, не менше трьох вікон: у чільній стіні – двоє навпроти печі, та третє навпроти столу. Робили і маленьке віконце у причілковій стіні (запічне).
Щодо розміщення хати відносно вулиці, то садиби були переважно з віддаленим розташуванням хати відносно проїзних шляхів, постановкою її вглибині двору. Перед нею був невеликий земельний простір, на якому, як правило, висаджували дерева, кущі, квіти.
Населення краю віддавна займалося сільським господарством (вирощуванням зернових, утриманням всликої рогатої худоби, свиней, птиці). Усе це вимагало відповідних приміщень та окремих будівель.
На подвір'їкрім хати, були різні господарські споруди:
- Стайні - для утримання коней
- Хліви або корівники - для корів
- Курники - для курей
- Саж або куча - для свиней
- Кадуб або вулик – для бджіл
Відомі також і інші господарські споруди для зберігання збіжжя, дров, возів, реманенту. Клуня, або стодола, використовувалася як будівля для обмолоту, сушіння снопів, зберігання жита, пшениці, ячменю, соломи. Колись була потреба мати в стодолі свій тік, на якому молотили снопи. Найчастіше клуні мали стовпово дильовані конструкціі. Це давало змогу між стовпи закладати різний матеріал: півкругляки, дошки, бруси різних порід дерев. Стовпи в конструкціях найчастіше дубові. Деякі клуні мали дахи, які підтримувалися сохами.
Неодмінною господарською спорудою була комора. З коморою повязано чимало народних повір'їв та звичаїв. Будувалися комори найчастіше разом з хатою. Подекуди в заможних селян були окремі комори. В коморах зберігалося не тільки зерно та різні харчові припаси. Іноді тут були цілі склади полотна, одягу, взуття та інших речей. У весільпому обряді комора грає надзвичайно важливу роль - спальні для молодого подружжя.
Коморі народ надавав особливої магічної сили: вона рятувала дітей від лихого ока, збергала цілюще зілля, мала чудодійну силу, яка зачаровувала або очищала тих, хто в неі заходив. Комора є недосяжною для злих духів. Тому перед весіллям
сюди заносили коровай для очищення.
До господарських будинків, які служили для утримання тварин, належать хліви. Їх зводили як окремі будинки, або у вигляді приміщень, щобудувались під одним дахом з клунею, рідше з хатою.
Для спорудження хлівів найчастіше використовували не настільки добірні матеріали, ніж, у клунях чи коморах. Хліви будували найчастіше «в стовпи», між які закладали дилі, бруси, дошки. Всередині хліва шви між брусами змащували глиною. Стеля з дощок, які покладені по довжині будівлі. Сволоки поперечні. У хліві двері мають два полотнища: для зими з добре припасованих дощок й літні — решітчастої конструкції. З хліва є також двері до клуні. Худобу в хліві тримали на прив'язі біля ясел на дерев'яному настилі. Тут же хліві були кучки для телят, свиней.
Для зберігання возів, саней, реманенту служили спеціальні повітки або возівні. Добрий господар обов'язково мав свій транспорт - віз, бричку, сани або гринджоли. У заможних селян були так звані сани-козирки для урочистих виїздів. Господар який мав коней, обов'язково виготовляв сам або замовляв у майстра лимаря кінську збрую. Добра упряж високо цінувалася, тому її дуже часто прикрашали різбленними або кованими прикрасами та розписом.
Для транспортування снопів, сіна і соломи використовувалися великі вози-гарби.
Серед інших господарських споруд виділяються своею формою — курнички. Найчастіше курей утримували в хлівах. Але будували також курнички циліндричної форми з конусоподібними дашками. У внутрішні частині курника на горизонтально закріплених жердинах сиділи кури, а внизу квочка з курчатами.
На кожному подвір'ї також були споруди для зберігання продуктів -погреби, льохи. Погреби мають підземну й наземну частини. В погрібспускалися по драбині або сходами. Наземна частина має скошений дах,двері, муровані стіни. Це давало змогу влітку зберігати продукти впрохолоді, а взимку температура погреба дає змогу досить довго зберігати картоплю, буряки, капусту. Відомі також сховища для зерна, картоплі таовочів - ями.
На подвір'ї мав бути колодязь, або криниця. Дуже часто криниця була одна на цілу вулицю або околицю, до неї сходилися всі стежки, тут люди спілкувалися, отримували всю інформацію про життя села. Якщо господар мав на подвір'ї власну криницю, то в спеку господиня зберігала в ній молоко й масло, опустивши посудину на мотузці.
Для подорожнього завжди біля криниці стояв посуд, щоб напитися води.
Господар дому, як правило, порядкував у клуні, майстерні, повітці, де зберігався господарський реманент. Взимку лагодилися вози, кінська збруя, плелися рибальські сіті. Жінка господарювала в клуні, коморі та хаті. Взимку займалася ткацтвом, вишиванням, лагодженням одягу, влітку - городом, заготівлею харчових продуктів. Жіночим інвентарем були прядки, ткацькі верстати, які влітку зберігалися у коморі або на горищі, а взимку заносилися до хати.
Утримання господарського двору та реманенту було важливою складовою частиною господарських робіт українського населення протягом багатьох століть. Добрий господар вкладав багато праці, щоб у хаті й на подвір'ї всьому дати лад.
Музей пропаганди
