Окупація
Перший день
На початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну вчителька Лілія Решетняк перебувала вдома на лікарняному, хворіла на COVID-19 та гайморит. Згадує, що її колеги 24 лютого мали вийти на роботу з дистанційного навчання, школа мала запрацювати офлайн, але цього не сталось.
"Мене о шостій ранку розбудила мама зі словами: "Війна почалась". Їй зателефонувала сусідка, син якої живе у Чаплинському районі. Він повідомив, що по трасі в сторону Херсона йдуть величезні колони військової техніки та російських солдатів. Це були найстрашніші слова в моєму житті. В голові роїлись думки – "Як?", "Це сон", "Що буде далі?", "Це неможливо!", у всіх була паніка, нам телефонували родичі з Нової Каховки – там лунали вибухи біля Каховської ГЕС та йшли колони російської військової техніки", —згадує Лілія.
Декілька годин вона просиділа в телефоні, читала всі новини, відповідала на дзвінки учнів, батьків, говорила з колегами. Каже, ніхто не розумів, що відбувається і що буде взагалі.
"Мама пішла на роботу у лікарню, ми почали збирати найнеобхідніші речі та продукти. Напередодні в місті поширили інформацію про адреси укриттів. Насправді повноцінними укриттями їх назвати не можна – звичайні підвали в школі, будинку культури та котельні. Але ми були готові йти туди, якщо буде небезпечно", — розповідає вчителька.
ТОТ Херсонщини. Олешки. Перша вантажівка з російською "гуманітаркою", 10 квітня 2022 року. Фото надала Лілія Решетняк
Того дня вона мала йти на зустріч з лікарем, в місті на той час було тихо — вибухів чи техніки не було, тому Лілія ризикнула. По дорозі у лікарню побачила, що біля банкоматів, магазинів вже були натовпи. Лікарі не приймали пацієнтів, там теж готувались до вторгнення, тому жінка пішла додому. Згодом, близько одинадцятої години дня, повернулась з роботи її мама.
"І буквально відразу ми почули шум вертольотів. Я підняла голову і побачила на одному з них червону зірку, зрозуміла, що то не наші. Було чутно вибухи та автоматні черги (ми живемо буквально у 200 метрах від мосту, що веде з Олешок на Херсон). Все було чутно так, ніби це відбувалось поряд з домом. Було дуже страшно, ми боялись вийти з будинку. Сиділи на ковдрах на кухні й прислухались до звуків вибухів та пострілів, які не вщухали", — згадує Лілія.
Так тривало до самого вечора, тому Лілія з мамою та бабусею вирішили перебратись до найближчого укриття.
"Взяли валізу з речами й продуктами та пішли до укриття в Будинок культури. Там вже було близько 20 людей. Були й діти. Ми розташувались у коридорі на диванчиках та стільцях. Вночі ще приходили люди, усі були налякані", — каже Лілія.
Життя у підвалі
Зранку до них доєднались сестра Лілії з племінником та сім'я друзів. День 25 лютого всі провели в підвалі: облаштовували побут, додому ніхто не пішов ночувати. Цілий день в районі Антонівського мосту було чутно вибухи та стрілянину. В Олешках було тихо та безлюдно. 26 лютого, подзвонила сусідка і повідомила, що паркан Ліліної оселі пробив снаряд, але не розірвався.
"Ми з сестрою вирішили сходити подивитись, що там і як. Бігли під звуки вибухів десь на мосту в районі Житлоселища. Картина, що побачили, була жахлива – снаряд потрапив у фронтон сусіднього будинку, перелетів через город, зробивши там довгу борозну, розбив дитячу гойдалку, зніс товсте дерево та шиферний паркан, перелетів через дорогу та сусідній паркан, через п'ять дворів, і впав на території швейної фабрики, не розірвавшись", — розповідає Лілія.
Ніч знову провели у підвалі. Наступного дня на Антонівському мосту вибухи та постріли стихли. Тоді, каже вчителька, вони зрозуміли, що російські окупанти прорвали оборону Херсона і пішли далі.
"Настрій був гнітючий у всіх. Можна б було повертатись додому, але снарядом перебило газопровід, що живить місто. В мороз Олешки та навколишні села лишились без опалення, тому ми вирішили залишитись у сховищі поки не полагодять газопровід", — згадує Лілія Решетняк.
Олешки на початку вторгнення
Згодом люди почали оговтуватись, а місто "оживати". Люди виходили на роботу, почали возити хліб, відкрились деякі магазини.
"Черги було дуже великі всюди, ПриватБанк потроху видавав кошти, але достоятись за ними було майже нереально – величезні черги. Люди займали чергу з четвертої-п'ятої ранку. Інші банки та фінустанови не працювали. Щодня ми на декілька годин приходили додому перевдягатись, випрати речі, погодувати собаку і кота, зварити щось їсти. Кожен наш ранок починався зі стояння у нескінченних чергах за хлібом, ліками та у пошуках магазинів, де були продукти", — пригадує Лілія.
Херсонщина. Тимчасово окуповані Олешки. Черга біля ПриватБанку на видачу готівки, 28 березня 2022 року. Фото надала Лілія Решетняк
Проукраїнський мітинг
8 березня жителі Олешківської громади вишли на мітинг на підтримку України. Хотіли показати, що "Олешки – то Україна!" і вони проти окупації міста. На центральну площу міста вийшли сотні людей – молодь, діти, люди похилого віку, представники влади, розповіла Лілія Решетняк.
"Атмосфера була неймовірна! Люди обіймались, тримали українські прапори та гасла "Олешки – це Україна!", "Росія — окупант!," "путін – х#ло", лунали українські пісні. Російських військових в місті не було, ніхто нам не заважав", — згадує вона.
Херсонщина. Тимчасово окуповані Олешки. Місцеві жителі вийшли на мітинг у підтримку України, 8 березня 2022 року. Фото надала Лілія Решетняк
У підвалі родина Решетняків прожила до 11 березня. Коли нарешті увімкнули газ, вони повернулись додому. Місто потроху поверталось до життя, досі там не було російської воєнної техніки та солдатів. Голова громади залишався на своїй посаді, координував роботу міста – вивозилось сміття, почав ходити транспорт по місту, на Херсон та у сусідні села, відкрився ринок.
Колаборанти
14 квітня сестра Лілії та племінник виїхали з окупованих Олешок на підконтрольну територію України. Сама вона вирішила залишитись з батьками та бабусею.Каже, всі надіялись, що війна скоро скінчиться, і всі повернуться додому
"15 квітня окупанти вивісили свій прапор на адміністрації в центрі міста, та почали активно призначати "нову владу". Гауляйтером Олешок став колишній депутат районної ради Георгій Журавко. На співпрацю пішли ще деякі держслужбовці. Голова громади Євген Рищук змушений був виїхати з міста, бо його примушували до співпраці. Так місто залишилось без української влади, сам на сам з окупантами", — говорить вчителька.
ТОТ Херсонщини. Олешки. Російський прапор на Олешківській районній раді, 15 квітня 2022 року. Фото надала Решетняк Лілія
Російські окупанти активно шукали людей на керівні посади, та з того нічого не виходило, згадує Лілія. Охочих з ними співпрацювати було не багато.
"Школа наша в Солонцях була на канікулах, і коли більш-менш стало безпечно в місті, відділ освіти вирішив відновити навчальний процес в онлайн форматі, бо треба було закінчувати навчальний рік. Ми почали працювати, надолужували пропущений матеріал. Так ми й закінчили навчальний рік. У мене був випускний, 9 клас, тому було багато документів, які треба було заповнювати – табелі, грамоти, подяки дітям та батькам. Документи про освіту діти, на жаль, вже отримати не могли, бо свідоцтва знаходились на підконтрольній території України", — каже вчителька.
Але, за її словами, дітям можна було вступати до ВНЗ просто за номером свідоцтва, тому з цим проблем не було – дітей випустили за Законами України та усіма необхідними документами про освіту.
Школа в окупації
Вперше після повномасштабного вторгнення вчителі змогли приїхати до школи Солонцях наприкінці травня, розповіла Лілія Решетняк. Заповнювали журнали, іншу документацію. Військових у цей час в селі не було, згадує вона, окупаційної "влади" ще ніхто не призначив і вони вільно їздили на роботу.
"Директор взяв на себе відповідальність і вивіз всю техніку зі школи: комп’ютери, ноутбуки, телевізори, проєктори. Вчителям дозволили забрати додому техніку зі свого класу. Ми розуміли, що рано чи пізно в школу прийдуть окупанти, і мали вберегти те, що належало нам і нашим дітям. Наш завгосп Сергій Вікторович познімав усі грамоти, прапори, які нам дарували військові – наші друзі й партнери школи, подарунки, що вони дарували. Наприклад, тубус від снаряду, бойовий прапор, що нам подарували бійці 79-ї штурмової аеромобільної бригади, наші фотографії з бійцями, патріотичних заходів. Все це ми змушені були ховати, щоб не знищили окупанти", — розповіла Лілія.
ТОТ Херсонщини. Розклад уроків в останній день навчання в Солонцівській школі в умовах окупації, 30 травня 2022 року. Фото надала Лілія Решетняк
Та все ж у школі залишалось багато речей – підручники, меблі, ігровий та методичний матеріал, каже вона. Врешті це все, з дозволу місцевих колаборантів, вивезли та знищили російські окупанти.
Нове "керівництво" та "педагоги"
На початку липня вони призначили так звану "директорку школи". Нею зголосилась стати колишня колега Лілії, вчителька української мови, пенсіонерка Світлана Лук’янчикова.
"Жоден працівник школи не погодився на співпрацю з окупантами. Приїжджали до директора, пропонували йому очолити школу – він відмовився. Відразу після "призначення" колаборантка почала набирати так званий "штат" – знайшли "заступницю директорки" — жінку, яка ні дня у школі не працювала, фізкерівника — місцевого алкоголіка, вчительку української мови, яка ніколи у школі не працювала, вчительку англійської мови з Олешок, завгоспа з місцевих колаборантів", — розповідає Лілія.
Почали агітувати батьків віддавати дітей у місцеву школу – обіцяли гроші, потім погрожували відібрати дітей, солдатами погрожували.
ТОТ Херсонщини. Солонці. Оголошення окупаційної влади для батьків школи. Фото надала Лілія Решетняк
Лише батьки 20 дітей погодились на пропозиції колаборантів, решта — почали масово виїжджати, бо боялись за власних дітей. Активно розшукували й працівників для відкриття шкіл в Олешках, говорить вчителька. Відкрили дві з трьох, та проіснували вони недовго: то на канікули закривались, то у зв'язку із так званим референдумом, то через ймовірні обстріли. Наприкінці жовтня стало зрозумілим, що фейкові школи ні в Солонцях, ні в Олешках не відкриються через наступ ЗСУ. Тоді більшість вчителів-колаборантів втекли якомога далі від міста, каже Лілія Решетняк.
"Першого вересня 2022 року мою школу, на жаль, не відкрили навіть дистанційно, у цілях безпеки дітей та вчителів, що лишились на окупованих територіях, тому нас відправили на простій, а діти навчались в інших школах", — розповіла вчителька.
Олешки перед звільненням Херсона
Кінець весни й літо родина Решетняків провела в хатніх клопотах та в городі – маючи невелику ділянку землі, вирішили, посадити город, запастись закрутками та овочами на зиму. По місту ходили тільки на ринок та мама на роботу в лікарню, більше нікуди, згадує Лілія.
"Після обіду місто пустіло, тільки солдати носились на машинах та періодично було чутно роботу ЗСУ на Антонівському мосту. Місто жило дивним життям – було тихо, але окупаційна влада активно шукала проукраїнськи налаштованих громадян, у них опинились усі списки учасників АТО, були дуже жорсткі "візити" до них та до їхніх сімей. В Солонцях знищили меморіальну дошку загиблому "воїну світла" Руслану Біленку, Алею слави загиблих жителів Олешок у війнах 20 століття. Також військові РФ зірвали та вивезли у невідомому напрямку пам’ятник – Герб України. Люди не мали права висловити власну думку про окупантів – відразу забирали "на підвал", — згадує вчителька.
День звільнення Херсона
Вона каже, що коли наприкінці жовтня почались розмови про звільнення Херсона, окупанти почали активно вивозити колаборантів, техніку та награбоване майно з правобережжя Херсонщини. Паром курсував щодня, солдати заселялись у пусті будинки на лівобережжі та грабували їх.
"11 листопада місто зустріло обстрілами прибережної зони. Було багато "прильотів" у нашому районі, осколки летіли навкруги. В обід до сусідньої хати, яку ми доглядали, прийшли окупанти, сказали, що будуть тут жити. Мама змушена була віддати ключі, заселилось близько 10 осіб. Відразу зірвали замок у гаражі, вкрали машину. Поводились тихо. Ввечері їм щось привозила велика машина, я бачила, що вивантажували дерев’яні важкі ящики та провіант. Так вони жили постійно у будинку, періодично через 2-3 тижні у них була ротація, завозили нових", — згадує Лілія Решетняк.
Російські військові постійно ходили вулицями, каже вона, — шукали будинки, де ніхто не живе, рили окопи понад річкою та у лісі на околицях. 14 листопада після сильних обстрілів пошкодило дроти, зникло світло на три тижні.
"Єдиним зв’язком зі світом було українське радіо. Через пару днів з’явився український зв’язок, це була велика радість, ми раділи за Херсон та чекали наших в Олешках, щодня вірили та сподівались на визволення, чекали будь-яких новин про Олешки", — ділиться Лілія.
Новий 2023 рік
Новий рік, каже, зустріли в тиші. В кінці січня обстрілів міста ставало все більше, згадує вчителька, російських солдатів також. На ринку щодня їх було десятки, ходили спочатку за формою, з автоматами, влітку — вже у капцях, шортах та подекуди навіть без зброї.
"Ходили по вулицях, цинічно питали, як у нас справи та чи ніхто нас не ображає. Радили виїжджати, бо тут усе буде "розбомблене і знищене". Не соромились ставити свою зброю посеред білого дня на вулицях і стріляти по Херсону та по Олешках. Біля нашого будинку ставили декілька разів", — розповідає Лілія
За її словами, людей в місті ставало все менше, працювала тільки лікарня, ринок та деякі магазини. Якщо до нового року ще була можливість розрахуватись гривнями, то чим далі, то ситуація ставала гіршою. Люди змушені були оформляти пенсії та соцвиплати, отримувала заробітну плату у рублях. Продуктів вистачало, каже вчителька. Магазини були завалені російськими товарами, на ринку продавали місцеві овочі та фрукти, молочні продукти привозили з Мелітополя, м’ясні – з Бердянська, макаронні вироби – з Каховки. Але коштували вони дуже дорого.
Підрив Каховської ГЕС
Ранок 6 червня
"Цей ранок мав би бути звичайним ранком в окупованому місті, але підрив Каховської ГЕС змінив життя тисяч людей назавжди. Ми прокинулись від дзвінка маминої колеги, потім уже були новини по телевізору і по радіо. Знову паніка, знову невідомість та страх. Що робити, куди їхати, як покинути будинок?", — розповідає Лілія.
Каже, що бачили повідомлення про евакуацію у Херсоні з самого ранку, як тільки почала прибувати вода. У Олешках, за її словами, евакуацію окупаційна влада проводити не збиралась.
ТОТ Херсонщини. Олешки. Затоплені будинки внаслідок підриву військами РФ Каховської ГЕС, червень 2023 року. Фото надала Лілія Решетняк
"Багато хто просто не повірив у те, що вода може так піднятись високо, що ніхто не буде нікого рятувати на окупованих територіях. Люди опинились з водою сам на сам. Ситуацію погіршувало ще й те, що майже цілий день місто обстрілювали, страшно було виходити в дому, вимкнули світло та воду. Вода з річки швидко підіймалась, до вечора вже було затоплено повністю прибережні райони міста – Хуторище, Слобідка, підтоплено мікрорайон Житлоселище, під водою опинились навколишні села – Кринки, Саги, Ліві й Праві Солонці. Люди в паніці щогодини прибігали до річки дивитись, на скільки підіймається рівень води, як вода стрімко перетікає через міст та змиває все на своєму шляху", — згадує Лілія.
Що відбувалось далі
Родину вчительки врятувало те, що їхній будинок розташований на найвищій точці міста. Запанікували, каже, на третій день, коли виявилось, що вода прорвалась з іншого боку Олешок і центр міста став ніби островом, вона була з усіх боків.
"З одного боку вода потихеньку спадала, а з іншого, навпаки – підступала, врешті зупинилась за 400 метрів від центру міста. Те, що відбувалось саме у зоні затоплення мені розповідали знайомі та колеги. Це була жахлива картина з фільмів про апокаліпсис – вода підступала так швидко, що люди не встигали навіть речі взяти, вибігали хто в чому стояв, їх несло бурхливою течією, хапались за все, що можна – за дроти, за стовпи, металеві конструкції. Тонули люди, тварини, по вулицям стояв неймовірний гуркіт води в перемішку з криками людей та ревом тварин, які тонули", — розповіла Лілія.
Як поводили себе російські окупанти
В цей час російські окупанти, говорить вона, просто спостерігали, нікому не допомагали, ще й обстрілювали човни місцевих жителів, які рятували людей.
"Скільки людей втопилось, ніхто точно не знає. Люди розповідали, що вже коли вода почала спадати, бачили, як возили тіла в тракторних причепах та за день ховали 50 – 60 тіл. Багато людей зникли безвісти", — каже вчителька.
ТОТ Херсонщини. Олешки. Люди на човнах рятуються з затоплених будинків внаслідок підриву військами РФ Каховської ГЕС, червень 2023 року. Фото надала Лілія Решетняк
Дорога до свободи
Коли на четвертий день вода почала спадати й стали доступні дороги, люди масово почали виїжджати з міста. Активізувався волонтерський рух, людей безплатно вивозили або на підконтрольну територію України, або за кордон, говорить Лілія. Її родина ще місяць прожила в Олешках і також вирішила виїжджати.
"Наш ліміт терпіння вичерпався. Коли ти не можеш вийти навіть на вулицю у своєму дворі, бо летять уламки снарядів, сидиш днями без світла і води, без інтернету і зв’язку, без перспектив – тобі нічого не потрібно крім тиші, спокою і свободи. Налаштувавши бабусю на виїзд, а їй 84 роки, ми роздали частину майна знайомим, що лишились, зв’язались з волонтерами та домовились про виїзд. Збирались швидко, брали найнеобхідніше. І от 5 липня, я, мама і бабуся виїхали в напрямку Криму. Тато не захотів, залишився в селі", — розповіда Лілія.
Їх шлях, каже був достатньо легкий, але довгий. Їхали з зупинками тиждень. Бабуся перенесла поїздку стійко, без проблем. Пройшли дві фільтрації, два кілометри по гравію під дощем і вони нарешті опинились на свободі.
"Це були неймовірні відчуття легкості та безмежного щастя, що ми нарешті у безпеці. Пройшовши вже українську фільтрацію, нас волонтери привезли до Харкова, де наступного дня ми вирушили до Хмельницького. Далі наш шлях лежав до міста Шепетівка, куди нас покликала моя колега. Тепер ми жителі Шепетівки у вільній Україні. Живемо, насолоджуємось кожною хвилиною життя на свободі та чекаємо на визволення Олешок від окупантів, щоб скоріше повернутись додому", — поділилась Лілія.
Вчителька з тимчасово окупованих Олешок Лілія Решетняк збирає у шепетівському лісі лохину, вересень 2023 року. Фото надала Лілія Решетняк
