П’ятиметрова гранітна скульптура домінує у просторі середмістя Шепетівки. Вона така ж помітна, як і сам музей. Обидва об’єкти споруджували на честь Миколи Островського – радянського військового та партійного діяча, письменника, учасника встановлення радянської влади в Україні.
Саме Шепетівка стала місцем подій у романі Островського “Як гартувалася сталь”, а головний герой твору Павка Корчагін – радянським ідолом, символом боротьби з повстанським рухом в Україні. Ідеалізували ще за життя і самого Миколу Островського. Вже після його передчасної смерті через хворобу й закінчення Другої світової війни в місті створили літературно-меморіальний музей письменника, у 1966 році з’явився пам’ятник. А незабаром музей переїхав у нове розкішне приміщення поблизу з постаментом Островському і отримав статус республіканського. Ця місцева локація стала відомою навіть за межами СРСР.
Більше не ідол
Революції і війна з росією змінили ставлення українців до багатьох історичних постатей. Микола Островський – одна з них. Навесні 2020 року заклад перейменували в Музей пропаганди – таке рішення підтримали депутати Хмельницької обласної ради. Після повномасштабного російського вторгнення в області вирішили позбутися пам’ятника радянському діячу та літератору.
Рішення виглядає логічним, адже росія, окуповуючи українські міста, одразу ж береться повертати в них, зокрема, вже демонтовані після Революції Гідності пам’ятники Леніну. Російська федерація фактично прагне відтворити найуспішніший, на думку тамтешніх функціонерів, формат свого існування – Радянський Союз, зі всією його атрибутикою та ідеологічними фетишами. Водночас українці асоціюють пам’ятники адептам комуністичного режиму саме з росією. Недарма 7 червня невідомий чоловік намалював на монументі Островського в Шепетівці один із символів російського вторгнення в Україну – літеру “Z”.
Музей пропаганди – власність Хмельницької обласної ради. А тому саме вона взяла на себе ініціативу вирішувати долю скульптури. 15 червня за рішення про демонтаж конструкції проголосували майже всі присутні у залі засідання депутати.
Два депутати, які не голосували за таке рішення, зробили це не з ідеологічних причин. А, швидше за все, просто не встигли натиснути кнопку. Заснули, сиділи в телефоні, десь на своїй хвилі. Я сподіваюся, що заклад скине із себе поверхневість музею Островського, яку колись мав, і таки стане Музеєм пропаганди. Бо поки що вони ще тримаються за це – хочуть бути музеєм Островського. Тепер ми чекаємо від балансоутримувача виконання рішення. Пам’ятник має бути демонтований і збережений, оскільки Міністерство інформаційної політики і культури вважає, що це об’єкт спадщини”, – коментує заступник голови Хмельницької обласної ради та ініціатор рішення про демонтаж Володимир Гончарук.
Досі пам’ятка й експонат
З рішенням про демонтаж погоджується і директорка Музею пропаганди Наталія Никонова. От тільки, на її думку, встановлений термін – до 1 липня – нереальний. Адже пам’ятник – творіння відомого скульптора, академіка Академії мистецтв України, лавреата Національної премії ім Т. Г. Шевченка Валентина Зноби. До того ж у 1971 його внесли до реєстру пам’яток мистецтва місцевого значення. Про це зазначено на сайті департаменту інформаційної діяльності, культури, національності та релігій Хмельницької облдержадміністрації. Окрім того, скульптура вважається музейним експонатом.
На дотриманні законодавчих тонкощів наполягає і юридичний відділ виконавчого апарату обласної ради. У зауваженнях до проєкту рішення “Про демонтаж пам’ятника М. Островському”, зокрема, йдеться: відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини”, пам’ятки, їхні частини, пов’язане з ними рухоме і нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати на інші місця. Водночас законодавцем передбачена можливість зняття відповідного правового статусу. Але при цьому переміщується об’єкт на нове місце згідно з проєктом переміщення з виконанням комплексу фіксаційних засобів та внесенням відповідних змін до облікової документації.
Сьогодні така ситуація, коли треба бути чесними, прямими. Рішення – це добре. Але дуже здивована терміном – до 1 липня. Процедура полягає в тому, що насамперед скульптуру потрібно вилучити з реєстру нерухомих пам’яток. Оскільки вона має місцеве значення, то все відбувається за погодженням Міністерства культури. Вилучення дає право демонтувати цю пам’ятку. Ще один нюанс: якщо музей власність облради, то пам’ятник це музейний експонат, тобто частка Державного музейного фонду України. І демонтовуватися він має як експонат, що вплине на вартість”, – пояснює Наталія Никонова, керівниця Музею пропаганди
Демонтувати і зберегти
Поки на рівні профільного департаменту облдержадміністрації й Міністерства культури та інформаційної політики України вирішують всі формальності, в шепетівському закладі вже поспілкувалися з львівським музеєм “Територія терору”, де наразі збирають подібні пам’ятники з різних міст України і могли би взяти до себе і скульптуру Островського.
У Львові нас попередили, що заберуть пам’ятник, тільки якщо буде дотримана вся процедура демонтажу. Скульптура складена “шашками”. Тобто її треба по них розпилювати, а потім так і складати. А зараз ніхто не знає, в якому стані пам’ятник опиниться після демонтажу і чи реально змонтувати знову, якщо його захочуть десь установити. Є і ризик того, якщо раптом вирішать збирати спадок скульптора Валентина Зноби, шукатимуть всі його твори. І якщо щось не збережеться, з’ясовуватимуть, хто знищив”, – застерігає директорка Музею пропаганди Наталія Никонова
На важливості збереження не тільки самої скульптури, а й пам’яті про зліплену радянською пропагандою людину-ідола наполягає екскерівниця закладу Тетяна Грищук. Вона вважає, постать Миколи Островського варто тримати у фокусі для розуміння, чому українець став підтримувати московитську політику. Адже логічнішим для нього в ті роки було би стати борцем за українську державність.
“Ми могли би ставити питання: що в тодішньому нашому суспільстві породило Островського? Не фантазувати, що такі особи заслані з росії чи звідкись іще. Навпаки – Островський наш, родом з Рівненщини, з Острозького району, приїхав до Шепетівки, коли йому було 10 років. У мене є багато прикладів, коли люди потрапляли в Шепетівку, бачили пам’ятник і питали мене, хто це? Далі виникали питання – чому, як? І тоді з’являлася можливість про це поговорити. Знищити пам’ятник – це організувати собі теплу ванну зручної історії. Це дати можливість забути, витіснити, створити собі рожевий варіант власної репрезентації. А я – за холодний душ. Бо цей пам’ятник завжди буде таким холодним душем для всіх нас. Дуже незручне, неприємне свідчення про наше минуле і про сьогодення, яке змушуватиме думати, реагувати, приймати правильні рішення”, – переконана колишня директорка музею Тетяна Грищук
Таку думку підтримують не всі на Хмельниччині. Опоненти, зокрема, зауважують: народжена в Шепетівці голова ради федерації росії Валентина Матвієнко – теж, так би мовити, місцевий продукт. Але це далеко не означає, що краянам потрібно берегти пам’ять про цю особу.
Так чи інакше, але пам’ятник радянському ідолу таки змінить прописку. А от коли саме це відбудеться – наразі невідомо. Як невідомо й скільки вартуватиме його демонтаж та транспортування. Адже досі не визначений статус конструкції. Але якщо скульптура переміщуватиметься як музейний експонат, процедура не буде дешевою, оскільки передбачатиме залучення фахівців і пакування.
Вперше опубліковано на сайті проєкту «Медіаграмотність у регіонах України»
