Сьогодні легендарний Георгій Кондратьєв прагне до нових футбольних вершин вже в тренерській ролі. На Олімпіаді-2012 він очолював олімпійську збірну Білорусії.
- На відміну від Одеси провінційна Шепетівка ніколи не зараховувалася до футбольних центрам України. Багато хто дивувалися, бачачи ваше прізвище в складі тамтешнього «Темпу» ...
- Та вже, Шепетівка за футбольними мірками була екзотикою. Особливо після Австрії, звідки я повернувся невдовзі після розпаду СРСР. Правда, до появи в «Темпі» перше коло сезону-1992 відіграв у «Молодечно» - тоді його тренував Серьога Боровський, який і покликав мене в команду. Період в Шепетівці мені багатьом запам'ятався, в тому числі й побутовими колізіями. Потренуємося, а води немає - так нас на озеро митися возили. А в готелі туалет взагалі в коридорі знаходився - після Австрії, самі розумієте, як все це сприймалося ... Але все скрашував той факт, що команда була досить пристойна. Перед «Темпом» стояло завдання увійти у вищу лігу. А мені завжди цікаво було грати в командах із завданнями. На той момент в Шепетівці підібрався хороший колектив, в якому панувала дружня атмосфера. Хоч ми й були з різних регіонів - з Узбекистану, Білорусії, України, але все ж знаходили спільну мову.
- Разом з вами в «Темпі» грав і ваш багаторічний партнер за мінським «Динамо» Сергій Гомон ...
- Крім нас з Білорусії потім ще воротар Мартешкін приїжджав. Однак він не затримався - поїхав.
- У Шепетівці було нудно?
- Нам нудьгувати було ніколи - відігравали гру і їхали додому. Іноді, щоб ми встигли на потрібну електричку, нас за рахунку 2:0 або 3:0 хвилин за двадцять до закінчення матчу міняли. Ми швиденько мчали на вокзал, а звідти їхали електропоїздом до Рівного. Там пересідали в поїзд до Мінська і на ранок вже були на місці. Дві-три доби вдома - і знову на три-чотири дні до Шепетівки. Коли ж були спарені гри, то проводили в Україні тиждень. А потім знову додому. Так от постійно з Гомонова і моталися «туди-сюди».
Реклама: Бажаєте купити пінопласт в Харкові? До ваших послуг інтернет-магазин будматеріалів ФеніксЦентр. Наші консультанти підкажуть який саме тип пінопласту вам потрібно, все що вам залишається це придбати його у нас за вигідними цінами.
- Вас, як до відомих майстрів, були якісь послаблення?
- Їх ми самі собі не дозволяли. Ми знали, що повинні бути лідерами в цій команді, і нам було не до послаблень. Інша справа, що президент клубу Джумбер Нішніанідзе до нас з повагою ставився - міг зайву копійку дати, коли добре зіграємо. Зрозуміло, неофіційно: р-р-раз - і по 100 доларів підкине з кишені красиво.
- У ті роки це були великі гроші!
- Звичайно! У Білорусії в місяць платили 100 доларів, а тут за одну гру стільки! До речі, до «Темпу» у мене в «Молодечно» такою була місячна зарплата.
- А скільки в Шепетівці платили?
- Доларів 400 зарплата була. Плюс преміальні. Загалом, десь 600 в сумі виходило. У вищій лізі, куди «Темп» пробився за підсумками сезона-1992/93, платити стали ще більше. Правда, я всього три матчі в еліті зіграв, після чого в Німеччину поїхав. А ось Гомін один залишився. Але він не був розчарований. У «Темпі» Сергій почував себе нормально, йому там подобалося. У Білорусії-то копійки платили, а в Шепетівці нормальні гроші отримував. Він, по-моєму, ще рік після мене там відіграв.
- Про щедрість президента «Темпу» доводилося чути не раз. Один з колишніх гравців цієї команди розповідав, що Джумбер Нішніанідзе міг покликати до себе в кабінет, в якому на столі лежала гора тогочасних українських купонів. Він відгрібати з неї для любимчиків більшу частину - на свій розсуд.
- Першу зарплату в тих же купюрах нам із Сергієм видавав його брат Шота, який також працював в клубі. Приніс во-о-о-т таку сумку купонів (широко розводить руки - Прим. В.К.). Я кажу: «Що ми з ними будемо робити? Краще поміняй нам на долари». Він пішов, обміняв у валютників і потім вже виплачував нам зароблене тільки «зеленими». Так що замість мішка грошей зарплата містилася в кишеньку. Це куди простіше.
- У той час процвітав рекет. Не боялися?
- Нас якось не чіпали. У всякому разі, я жодного разу не потрапляв під рекет.
- Може, тому що ви самі скоріше були на таких хлопців схожі?
- Цілком можливо (посміхається). У «Чорноморці» я ще з волоссям був, а в Шепетівці вже носив нинішню зачіску (погладжує голену голову - Прим. В.К.). Мабуть, рекетири приймали за свого.
