Історія пінопласту є яскравим прикладом того, яким довгим може бути шлях від відкриття до практичної реалізації винаходу. Ще в 1831 році французький хімік Бонастре, експериментуючи зі смолою стіраксового дерева, отримав якусь безбарвну рідину, яка була легше води. Експериментатор назвав речовину стиреном. Але це був лише початок, завдяки інтернет-магазину Alkiv ми вивчили весь цей нелегий шлях.
Через вісім років в Берліні аптекар Едуард Симон також експериментував з різними натуральними смолами, в тому числі - стіраксом (смолою Ліквідамбара далекосхідного). І якщо Бонастре виділив свій стирен шляхом сухої перегонки, то Симон дистилював стіракс і на виході отримав маслянисту речовина, яку назвав стиролом.
Через кілька днів отримана речовина ущільнилася до стану желе. Як припустив Симон, це сталося в результаті процесу окислення, і тому змінену речовину він назвав оксидом стиролу (стіролоксідом). У ті роки вироби з пінопласту, а точніше з аналогічних матеріалів не мали популярність, внаслідок чого роботи над створенням унікального матеріалу були припинені.
Але в 1845 англієць Джон Блайт і німець серпня Вільхельм геть Хохман зацікавилися стиролом і продовжили серію експериментів. Так стало відомо, що стирол згущується і без кисню. Пізніше з'ясувалося, що ця речовина, що його хіміки нарекли метастіролом, був ідентичний стіролоксіду Симона.
У 1866 Марселіно Бертелот визначив, що метастірол утворюється з стиролу шляхом полімеризації. Але промисловість і технології другої половини 19-го століття все ще не готові були побачити в цій експериментальній речовині способи застосування. Для цього він повинен був стати твердим.
І ось в 1922 році Герман Штаудингер провів дослідження стиролу і виявив, що при його нагріванні утворюються ланцюжки макромолекул. Нове речовина вже було матеріалом. Відкриття Штаудінгера сприяло виникненню масового виробництва полімерів і пластмас, за що він і отримав Нобелівську премію «За дослідження в області хімії високомолекулярних речовин».
Піонером виробництва пінопласту стала німецька компанія BASF з Людвігсхафена. У 1931 році її інженери збудували апарат, який екструдуював полістирол через гарячу трубу, і різак, який його різав у вигляді кульки. Ці кульки були міцними, як алюміній і при цьому дуже гнучкими.
До винаходу пінопласту залишався один крок - і він був зроблений тим же концерном BASF в 1949 році, коли її інженером Фріцом Штясни був запатентований метод спінювання полістиролу. Дослідження нового матеріалу продемонстрували, перш за все, його теплоізоляційні властивості. Ціна такого утеплювача була значно нижча за аналоги, для прикладу ось пінопласт - ціна в Києві в Alkiv . І вже через два роки почалося промислове виробництво пінопласту в якості теплозахисту при будівництві під маркою Styropor.На основі цього патенту в 1951 році «BASF» почала промислове виробництво теплоізоляційного матеріалу під торговою маркою «Styropor», який випускається, і до цього дня.
Сьогодні, виробництво пінопласту здійснюється більш простими і ефективними методами. Основний, з яких - вспінювання грануляту з наступним підігрівом і запіканням спінених часток. Після чого здійснюється фінальна різання пінопласту.
Пінопласт, застосовуваний для захисту тендітних товарів, характеризується дуже низькою щільністю і теплопровідністю. Однак міцність, яку демонструє матеріал, повністю відповідає необхідним стандартам і вимогам навіть для найбільш тендітних елементів.
Так, міцність сучасних виробів з пінопласту застосовуються для упаковки товарів становить 26-250кПа, при чому пінопласт зовсім не боїться вологи. Навіть при повному зануренні у воду внутрішня структура зберігається, а його подальша експлуатація буде відбуватися без втрати фізичних і практичних властивостей.
При горінні пінопласту утворюється вода і вуглекислий газ, що характерно для горіння інших органічних матеріалів - наприклад, деревини. При температурі понад 100 ° С, пінопласт починає повільно розм'якшуватися і сідати, хоча вже з'явилися марки, призначені для робочих температур в 110 ° С. Крім цього, останнім часом набули поширення важкозаймисті марки пінопласту зі спеціальними добавками, які підвищили ступінь пожежної цього матеріалу.