Обґрунтовуючи необхідність прийняття таких законопроектів, народні депутати України неодмінно зазначали благородну мету: зростання рівня матеріального забезпечення та соціальних гарантій педагогічних працівників, поліпшення їхньої соціальної захищеності, підвищення престижу вчительської професії, розв’язання проблеми кадрового забезпечення освітніх закладів тощо.
Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті задля практичного виконання завдань і функцій держави й одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження (ст. 1 Закону «Про державну службу»).
Згідно із законами України, які регламентують відносини в галузі освіти, метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Ці закони спрямовані на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки. Ними встановлено правові, організаційні, фінансові та інші заходи функціонування вітчизняної освіти. Зазначене досягається установами та закладами освіти виконанням таких функцій, як навчання, виховання, професійна, наукова та загальнокультурна підготовка громадян.
А тому, механічне прирівнювання до держслужбовців педагогічних та науково-педагогічних працівників не сприятиме підвищенню рівня матеріального забезпечення та розширення їхніх соціальних гарантій. Так, якщо вчитель стає державним службовцем, то тривалість його щорічної відпустки скорочується (нині вона у педагогічних працівників становить 56 календарних днів. Водночас у державних службовців її тривалість – 30 днів, а додаткові дні починають нараховуватися тільки після 10 років стажу державної служби. Однак, по-перше, загальний термін відпустки не може перевищувати 45 днів. По-друге, освітяни мають нині 18-годинний робочий тиждень, а державні службовці – 40-годинний. По-третє, у разі надання педагогічним, медичним працівникам статусу державного службовця на них поширюється обмеження щодо неможливості займатися підприємницькою діяльністю, брати участь у страйках і захищати в такий спосіб свої права. По-четверте, педагогічний працівник втрачає право виходу на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи 25 років незалежно від віку. Є й інші норми, які погіршують соціальні гарантії педагогів.
На мою думку, лише одна норма Закону «Про державну службу в Україні» є привабливою – пенсійне забезпечення. Як відомо, пенсія державного службовця становить 80–90% заробітної плати з наданням йому під час виходу на пенсію грошової допомоги. Для педагогічних працівників така норма була б дуже доречною. Адже пенсійне забезпечення освітян залишається жалюгідним.
Відповідно до статті 57 держава бере на себе обов’язок забезпечувати педагогічним та науково-педагогічним працівникам належні умови праці, побуту, відпочинку, медичного обслуговування; правовий, соціальний, професійний захист; призначає і виплачує пенсії відповідно до чинного законодавства; встановлює підвищені посадові оклади (ставки заробітної плати) за наукові ступені й звання; виплачує педагогічним і науково-педагогічним працівникам надбавки за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи (понад 3 роки – 10 відсотків, понад 10 років – 20 відсотків, понад 20 років – 30 відсотків); надає педагогічним працівникам щорічну грошову винагороду в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків; виплачує педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічних відпусток; встановлює середні посадові оклади (ставки заробітної плати) науково-педагогічним працівникам вищих навчальних закладів третього та четвертого рівнів акредитації на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисловості; установлює середні посадові оклади (ставки заробітної плати) педагогічним працівникам вищих навчальних закладів першого та другого рівнів акредитації та інших навчальних закладів на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості; переглядає зарплати педагогічним та науково-педагогічним працівникам не рідше як два рази на рік із щоквартальною індексацією з урахуванням рівня інфляції; гарантує безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням для педагогічних працівників, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерів, які раніше працювали педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають у них. Окрім того, держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі, не менш як десять відсотків національного доходу (ст. 61).
У такий спосіб чинним українським законодавством визначено соціально-правовий статус працівників освіти. Це є значним досягненням. І знищувати ці завоювання декларацією про надання педагогам статусу державних службовців вважаю неприпустимим.
Треба робити все можливе, аби норми й положення освітянських законів, якими задекларовано пріоритетність освіти, встановлено гарантії з боку держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників навчальних закладів, почали працювали в повному обсязі. Тоді й гасла щодо статусу педагога зникнуть самі по собі.